Дебет-Кредит
Український бухгалтерський тижневик
#17 '2000: Практична бухгалтерія - Школа бухгалтера: нематеріальні активи

ШКОЛА БУХГАЛТЕРА: Урок 6-й
Оплата праці та внески у формі нематеріальних активів - особливості внесення та оцінки, облік запасів

2. Необоротні активи

Внески у формі нематеріальних активів

Зміст внеску на формування відокремленого майна суб'єкта підприємницької діяльності

У пресі, зокрема в економічних консультаціях, найчастіше йдеться про внески до статутного фонду. При цьому не приділяється увага факту, що статутний фонд з бухгалтерської та правової точок зору - це не тотожні поняття. З одного боку, статутний фонд як рядок пасиву бухгалтерського балансу наявний в обліку майже кожної юридичної особи. З іншого боку, статутний фонд як сукупність внесків засновників згідно із законодавством є обов'язковою вимогою тільки для господарських товариств. Водночас юридичне поняття внеску ширше, ніж внесок засновника до статутного фонду господарського товариства.

У нашому випадку під внеском мається на увазі факт виділення (відокремлення) власником частини свого майна (майнових прав) для провадження певної діяльності. Кожен із суб'єктів права власності може використовувати належне йому майно, в тому числі майнові права, для здійснення підприємницької, господарської або іншої діяльності, що не заборонена законом.

Спинимося на підприємницькій діяльності. Якщо мова йде про фізичну особу, то вона може провадити підприємницьку діяльність безпосередньо як приватний підприємець або опосередковано, заснувавши приватне підприємство або господарське товариство.

У випадку провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи підприємець просто використовує в діяльності належне йому майно, йому не треба формувати статутного фонду. Проте якщо підприємець намагається вести облік фактичних витрат у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності, запобігти деяким небажаним наслідкам щодо своїх прав власності, він повинен документально підтвердити факт витрат. У такому разі ніщо не заважає йому відокремити майнові права для провадження підприємницької діяльності та обліковувати їх як нематеріальні активи.

Якщо для провадження підприємницької діяльності громадянин утворює приватне підприємство, чинне законодавство не вимагає визначення в статуті розміру та способів формування статутного фонду, але, згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, засновник повинен сформувати відокремлене майно підприємства. У цьому випадку засновник робить внесок не на формування статутного фонду (як у господарських товариствах), а на формування відокремленого майна приватного підприємства.

Така ж ситуація складається, коли підприємство утворює дочірнє підприємство, 100% активів якого належать підприємству-засновнику.

У випадку заснування господарського товариства засновник - фізична особа (як і юридична особа) робить внесок до статутного фонду, який має бути визначений установчими документами господарського товариства.

Таким чином, поняття внеску на формування відокремленого майна суб'єкта підприємництва ширше, ніж поняття внеску до статутного фонду, - воно охоплює також випадки формування відокремленого майна без юридичного існування статутного фонду.

До кола осіб, які можуть бути суб'єктами внесків для провадження підприємницької діяльності, належать:

правоздатні фізичні особи (наприклад, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть бути співзасновниками підприємницької організації);

юридичні особи, які наділені правоздатністю утворювати інші суб'єкти господарської діяльності (наприклад, дочірнє підприємство господарського товариства, як правило, не наділяється засновником правоздатністю, своєю чергою, утворювати нові підприємства);

держава в особі її органів (оскільки в цивільному обігу не існує держави як самостійного суб'єкта цивільних прав, стороною в цивільних угодах завжди є установа, орган або підприємство, що тією чи іншою мірою наділене повноваженнями представляти інтереси держави);

місцеві органи влади (також діють в цивільному обігу як юридичні особи).

При визначенні правомірності здійснення конкретного майнового внеску на формування відокремленого майна суб'єкта підприємницької діяльності треба з'ясувати, чи наявні необхідні для цього передумови. Такі умови для будь-якого внеску (гроші, майно, майнові права тощо) створюються, коли:

1) майно (майнові права) є предметом цивільного обігу, тобто воно може бути предметом конкретних цивільних угод (наприклад, купівлі-продажу). Адже певні види майна (майнових прав) заборонені або обмежені для використання у вільному цивільному обігу1;

2) внесок робиться суб'єктом, який має дійсне право на предмет (майно, майнові права) внеску (дійсність права передбачає, що об'єкт права належить тій особі, яка реалізує право від свого імені, без якихось юридичних обмежень, обтяжень, претензій третіх осіб. Наприклад, майно (майнові права) може бути під арештом, закладене (під забороною); майно може бути об'єктом спільної власності і його відчуження потребує згоди всіх співвласників);

3) майно (майнові права) може бути використане у підприємницькій діяльності;

4) майно (майнові права) може бути оцінене.

До початку здійснення господарської операції з формування відокремленого майна суб'єкта підприємництва слід проаналізувати щодо кожного внеску існування необхідних умов правомірності його здійснення.

Особливості внесків, що формують нематеріальні активи суб'єкта підприємництва

Правова суть нематеріального активу полягає в тому, що він є елементом бухгалтерського обліку і не є безпосереднім предметом цивільного (господарського) обігу. Безпосередніми предметами цивільного обігу, які формують нематеріальні активи суб'єкта підприємництва, є майнові права (на відміну від предметів, що формують матеріальні активи, - це завжди майно, речі). Як правило, це виключні права. Суть виключного права полягає в тому, що жоден з суб'єктів цивільного обігу не може використовувати це право, поки власник виключного права не дозволить цього зробити певній особі або особам. Засобами введення в обіг майнових прав є угоди про надання дозволу (ліцензії) на використання певного майнового права від ліцензіара (власника права) до ліцензіата (користувача права). З того моменту, коли суб'єкт підприємницької діяльності виділяє або отримує майнове право у складі відокремленого майна для здійснення підприємницької діяльності, таке майнове право стає нематеріальним активом.

До затвердження стандартів бухгалтерського обліку нормативні акти з бухгалтерського обліку обмежувались невичерпними переліками видів нематеріальних активів без визначення їх загального поняття. За визначенням, що наведене у п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №8, нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, з адміністративною метою чи надання в оренду іншим особам. Інакше кажучи, термін "нематеріальні активи" охоплює будь-які (їх коло залишається невичерпним) безтілесні об'єкти цивільного обігу, що можуть бути капіталізовані підприємством, організацією, установою. У вітчизняному законодавстві було наведено кілька переліків та класифікацій нематеріальних активів. Всі вони мали методологічний характер. Вважаємо за доцільне викласти розширений перелік нематеріальних активів згідно зі змістом груп, викладених у Стандарті бухгалтерського обліку 8.

Права на об'єкти промислової власності

Перша група нематеріальних активів - це права на об'єкти промислової власності. До неї належать:

а) сукупність прав на об'єкти винахідництва та ноу-хау:

право на винахід,

право на корисну модель,

право на промисловий зразок,

право на об'єкт ноу-хау,

право на раціоналізаторську пропозицію,

право на сорт рослини,

право на породу тварини (птиці);

б) сукупність прав на захист від недобросовісної конкуренції:

право на захист від усіляких дій, що можуть призвести до того, що споживач може сприйняти підприємство, товари, промислову або комерційну діяльність певної фірми за підприємство, товари, промислову або комерційну діяльність конкурента, право на захист від неправдивих заяв під час комерційної діяльності, що дискредитують підприємство, товари, промислову або комерційну діяльність конкурента,

право на захист від використання під час комерційної діяльності вказівок або позначень, що вводять споживача в оману стосовно природи, способу виготовлення, характеристик, придатності для певних цілей або кількості товару.

Права на об'єкти авторського та суміжних прав

Друга група нематеріальних активів - це права на об'єкти авторського та суміжних прав. До неї належать:

а) сукупність прав на первинні твори:

право на письмовий твір, у тому числі комп'ютерну програму,

право на усний твір,

право на музичний твір,

право на твір, що створений для сценічного показу,

право на аудіовізуальний твір,

право на твір образотворчого мистецтва,

право на твір архітектури,

право на фотографію,

право на твір прикладного мистецтва,

право на інші твори;

б) сукупність прав на похідні твори:

право на результат сценічної обробки письмового твору,

право на результат переробки іншого твору або результат обробки фольклору,

право на збірник творів, у тому числі базу даних;

в) сукупність суміжних прав:

право виконавця твору,

право виробника фонограми,

право організації мовлення.

Права на знаки для товарів і послуг

Третя група нематеріальних активів - це права на знаки для товарів і послуг. До неї належать:

право на фірмове найменування,

право на товарний знак або знак обслуговування.

Права на використання природних ресурсів

Четверта група нематеріальних активів - це права на використання природних ресурсів. До неї належать:

а) право користування землею;

б) право користування водою;

в) права спеціального використання об'єктів тваринного світу:

право полювання,

право рибальства,

право використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурних цілях,

право використання об'єктів тваринного світу для отримання продуктів їх життєдіяльності,

право добування диких тварин для утримання та розведення,

інші права;

г) права спеціального використання об'єктів рослинного світу:

право промислового (комерційного) збирання лікарських рослин,

право заготівлі деревини,

право промислового збирання квітів, плодів, ягід, горіхів, насіння тощо,

право заготівлі сіна,

право випасу худоби;

д) права на пошук та видобуток корисних копалин (користування надрами):

право на видобуток енергетичних матеріалів,

право на видобуток металевих руд,

право на видобуток піску та глини,

право на розробку кам'яних кар'єрів,

право на видобуття мінеральної сировини для хімічної промисловості та виготовлення мінеральних добрив,

право на видобуток солі,

право на видобуток води,

права на видобуток інших копалин.

Гудвіл

П'ята група нематеріальних активів - це гудвіл.

Права користування майном

Шоста група нематеріальних активів - це права користування майном. До неї належать:

право користування земельною ділянкою,

право користування будівлею,

право на оренду приміщень,

права користування іншим майном.

Інші права

Сьома група нематеріальних активів - це інші права:

право на провадження певної діяльності,

право на використання інформації про об'єкти природного середовища, науково-технічної та іншої інформації,

право використання економічних та інших привілеїв,

інші права.

Труднощі в оформленні комерційних операцій та обліку нематеріальних активів дуже часто пов'язані з тим, що керівники та бухгалтери схильні плутати права на об'єкт інтелектуальної власності (нематеріальний актив) з матеріальним носієм, за допомогою якого об'єкт інтелектуальної власності використовується (матеріальний актив). Наприклад, не є тотожними права на використання комп'ютерної програми (нематеріальний актив) і компакт-диск із записаною на ньому комп'ютерною програмою (матеріальний актив).

Для того, щоб внесок у вигляді майнового права був правильно оформлений та облікований як нематеріальний актив, необхідно:

1. Ідентифікувати майнове право, що є предметом внеску.

2. Визначитися, чи відповідає воно тим критеріям, які встановлені законодавством для цього виду прав.

3. Визначити, чи підтверджено право відповідним документом (у випадках коли він потрібен для підтвердження належності права).

4. Визначити, чи може бути конкретне майнове право предметом внеску.

5. Визначити, чи володіє особа, що робить внесок, необхідною для цього дієздатністю.

6. Визначитись щодо способу оцінки внеску.

7. Перевірити відповідність документів про оформлення внеску чинним вимогам.

Передача (відчуження) майнового права здійснюється здебільшого на підставі дозвільних угод (так званих ліцензійних угод). Здійснення одним суб'єктом цивільних прав внеску на формування відокремленого майна іншого суб'єкта цивільних прав також є відчуженням майнового права, тому воно повинно здійснюватись в порядку, передбаченому для оформлення ліцензійних угод щодо конкретного об'єкта прав.

Істотні умови ліцензійного договору слід викладати в установчих документах про створення суб'єкта підприємницької діяльності у розділі, де мова йде про внески засновників (учасників), або у відокремленій угоді, про що вказувати в установчих документах.

Угоди про передачу права власності на охоронний документ (патент, свідоцтво) або видачу дозволу (ліцензії) на використання об'єкта інтелектуальної власності здебільшого потребуть реєстрації в компетентному державному органі. Якщо угоди не реєструються, коли реєстрація згідно з законодавством є обов'язковою, вони визнаються недійсними з моменту їх укладення або не укладеними.

Угода про надання прав використання об'єкта інтелектуальної власності може відрізнятися обсягом прав, що надаються користувачу (ліцензіату).

Наукова думка в Україні2 визнає три основні види угод про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Повна ліцензія означає, що до ліцензіата (користувача прав) переходять всі майнові права власника охоронного документа (патенту, свідоцтва). Власник охоронного документа не змінюється, але фактично він не має права не тільки на передачу прав, обгрунтованих у охоронному документі, іншим особам, але й сам не може використовувати об'єкт інтелектуальної власності впродовж усього строку дії повної ліцензії.

Виключна ліцензія використовується у випадку, коли укладена угода передбачає передачу ліцензіату всіх майнових прав, обгрунтованих охоронним документом, за умови, що власник охоронного документа може безпосередньо використовувати об'єкт інтелектуальної власності, але не має права надавати ліцензію на користування цим об'єктом будь-якій іншій особі впродовж всього строку дії виключної ліцензії.

Проста (невиключна) ліцензія - це дозвіл з найменшим обсягом прав, які передаються ліцензіату. Він передбачає надання ліцензіату всіх або частини майнових прав водночас із збереженням власником охоронного документа за собою прав безпосереднього використання об'єкта інтелектуальної власності та передачі прав на його використання іншим особам.

Для ліцензійних угод щодо сортів рослин законом встановлено спеціальні визначення виключної та невиключної ліцензії.

Виключна ліцензія - це передача власником патенту або його правонаступником (ліцензіаром) права на використання сорту будь-якій особі (ліцензіату), включаючи право продажу ліцензій на сорт третім особам.

Невиключна ліцензія - це передача власником патенту або його правонаступником права на використання сорту будь-якій особі, за винятком права продажу ліцензій на цей сорт третім особам.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено творчою працею кількох осіб, кожна з них має рівні права на отримання охоронного документа. Взаємовідносини при використанні об'єкта інтелектуальної власності, який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди жоден із співвласників не має права давати дозвіл (ліцензію) на використання об'єкта інтелектуальної власності та передавати право власності іншій особі без згоди решти співвласників.

Щодо оцінки майнових прав, що є предметом внеску до складу відокремленого майна, слід зазначити, що, згідно з п. 14 стандарту 8, їх первісною вартістю визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість. Тобто методичні вказівки надають значення двом критеріям: 1) факту досягнення засновниками між собою згоди щодо вартості об'єкта, 2) факту оцінки справедливої вартості. На нашу думку, не може бути несправедливою будь-яка розумно обгрунтована вартість об'єкта. Поряд з тим угода засновників повинна передбачати обгрунтування вартості. А якщо засновник один, угоди просто не може бути. Отже, при оцінюванні внеску у вигляді майнових прав вкрай важливо обгрунтовано сформувати вартість внеску. Обгрунтування передбачає:

- або визначення в угоді про передачу майнових прав методу (способу), за допомогою якого була сформована ціна майнового права (прав),

- або посилання в угоді про передачу майнових прав на висновок компетентного експерта щодо визначення ціни майнового права (прав).

Особливості визначення, внесення та оцінки окремих видів нематеріальних активів

1. Група прав на об'єкти промислової власності

Ідентифікація внеску

Першу групу нематеріальних активів права на об'єкти промислової власності умовно поділяємо на підгрупи з однорідним об'єктним складом.

Сукупність прав на об'єкти винахідництва та ноу-хау охоплює собою об'єкти, що передбачені, відповідно, законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві".

Право на винахід і корисну модель

Право на винахід і корисну модель. Винахід (корисна модель) - це результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини) або спосіб, об'єктом корисної моделі - конструктивне виконання пристрою. Проте далеко не кожен продукт, спосіб або пристрій може бути в господарчому обігу об'єктом права на винахід (корисну модель). Для цього вони повинні відповідати умовам патентоспроможності.

Для того, щоб продукт або спосіб були патентоспроможними, вони повинні:

1) бути новими;

2) мати винахідницький рівень;

3) бути промислово придатними.

Новизна продукту (способу, пристрою) існує тоді, коли він не є частиною існуючого рівня техніки. Під рівнем техніки маються на увазі всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки про отримання патенту або заявлення про пріоритет.

Продукт (спосіб) має винахідницький рівень, якщо в умовах існуючого рівня техніки він не є очевидним для фахівця.

Продукт (спосіб, пристрій) визнається промислово придатним, якщо він може бути використаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Для визнання патентоспроможності корисної моделі треба, щоб вона відповідала критеріям новизни та промислової придатності.

Не можуть одержати правову охорону як винаходи:

відкриття, наукові теорії та математичні методи,

методи організації та управління господарством,

плани, умовні позначення, розклади, правила,

методи виконання розумових операцій,

програми для обчислювальних машин,

результати художнього конструювання,

топології інтегральних мікросхем.

Право на промисловий зразок

Право на промисловий зразок. Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. У цивільному обігу промисловим зразком може бути певний об'єкт (форма, малюнок, розфарбування...), який відповідає умовам патентоспроможності, тобто характеризується новизною і промисловою придатністю. Об'єкт вважається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки на отримання патенту або до дати заявлення про пріоритет. Об'єкт вважається промислово придатним, якщо його можна використати у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Не можуть одержати правову охорону як промислові зразки:

об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди,

друкована продукція як така,

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Право на сорт рослини

Право на сорт рослини. Сорт рослини - це штучно відібрана сукупність рослин у межах одного і того ж ботанічного таксону з притаманними біологічними ознаками і властивостями, які характеризують їх спадковість, що має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точки зору придатності для відтворення сорту.

Патентоспроможним є сорт, що є новим і відповідає умовам відмінності, однорідності й стабільності.

Сорт вважається новим, якщо на дату надходження заявки про видачу патенту насіння цього сорту не продавалося чи не відчужувалося іншим шляхом автором сорту або його роботодавцем іншим особам для його використання:

на території України понад один рік,

на території будь-якої іншої країни: для винограду, деревних декоративних, плодових культур та лісових порід - понад шість років, для будь-яких інших культур - понад чотири роки.

Сорт відповідає умовам відмінності, якщо він явно відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого на дату надходження заявки про видачу патенту.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей розмноження рослини цього сорту за своїми ознаками є досить однаковими.

Сорт відповідає умовам стабільності, якщо його основні ознаки залишаються незмінними після кожного розмноження, а в разі особливого циклу розмноження - в кінці кожного циклу розмноження.

Право на породу тварин

Право на породу тварин. Об'єктом самостійних майнових прав є результат селекційного досягнення - створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам. Племінна тварина - чистопородна або отримана за затвердженою програмою порідного вдосконалення, - це тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватись у селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

Патентоспроможний результат селекційних досягнень визнається винаходом на підставі критеріїв і в порядку, викладених вище.

Право на об'єкт ноу-хау

Право на об'єкт ноу-хау. Законодавство України не регламентує відносин, пов'язаних з кваліфікацією та охороною ноу-хау так, як наприклад, щодо винаходів та корисних моделей. Підзаконні нормативні акти колишнього Союзу РСР визначали ноу-хау як знання та досвід, що не мають правової охорони, не є загальновідомими та можуть бути застосованими на практиці у виробничій та господарській діяльності. Це можуть бути будь-якого роду технічні знання та досвід, у тому числі методи, способи та навики, а також знання та досвід адміністративного, економічного, фінансового та іншого порядків. Наведене визначення ноу-хау виділяє три важливі критерії визначення цього явища як самостійного предмета цивільного обігу, а саме:

1) ноу-хау не є об'єктом інтелектуальної власності, тому безпосередньо не охороняється законами про захист об'єктів промислової власності та авторського і суміжних прав. На ноу-хау не може бути отриманий охоронний документ (свідоцтво чи патент);

2) ключова характеристика об'єкта ноу-хау - це завжди конфіденційна інформація, тобто інформація, що не є загальновідомою та легкодоступною звичайними, легальними каналами отримання інформації;

3) ця інформація (знання та досвід) може бути застосована у господарській діяльності, тобто може спричинити певний економічний ефект.

Основу ноу-хау становить комерційна таємниця або "діловий секрет", яким володіє суб'єкт підприємництва. Тому опосередковано об'єкт ноу-хау охороняється Законом України "Про підприємства в Україні" та Законом України "Про інформацію". Однак для такого способу охорони ноу-хау потрібно, щоб певна інформація була документально зафіксована, визнана суб'єктом підприємництва такою, що є комерційною таємницею. Крім того, для неї повинен бути встановлений розумний режим забезпечення конфіденційності (обмежений доступ осіб, визначені умови зберігання та використання тощо).

Ноу-хау може бути виражене як в матеріальній формі у вигляді документів, фотографій, мікрофільмів тощо (наприклад, схеми розміщення обладнання, інструкції зі складання комплектуючих, інструкції щодо технічного персоналу та спеціалістів), так і в нематеріальній формі. Проте в умовах чинного законодавства, в тому числі для забезпечення ефективного захисту від порушення права на володіння конфіденційною інформацією, варто виражати її в певній матеріальній формі.

Право на раціоналізаторську пропозицію

Право на раціоналізаторську пропозицію. Світова практика не знає раціоналізаторської пропозиції як об'єкта промислової власності. Вітчизняне законодавство успадкувало раціоналізаторську пропозицію з часів СРСР. Відповідно до Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій, раціоналізаторська пропозиція - це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або заміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів.

Підгрупа прав на захист від недобросовісної конкуреції

Підгрупа прав на захист від недобросовісної конкуреції. Право на припинення недобросовісної конкуренції згідно зі світовою практикою є одним з елементів промислової власності. Відповідно до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Закон не наводить вичерпного переліку дій, які є недобросовісною конкуренцією. Коментар до розробленого Всесвітньою організацією інтелектуальної власності Типового закону з товарних знаків, фірмових найменувань та актів недобросовісної конкуренції для країн, що розвиваються3, подає докладний перелік видів діяльності, що визначаються як недобросовісна конкуренція. Відповідно до цього переліку можна передбачати право кожного суб'єкта підприємництва на захист від:

- підкупу покупців конкурентів, що спрямований на їх залучення як клієнтів і збереження в подальшому їх вдячності,

- з'ясування виробничих або комерційних таємниць конкурента шляхом шпигунства або підкупу його службовців,

- неправомірного використання або розкриття ноу-хау конкурента,

- спонукання службовців конкурента до порушення або розірвання їх контрактів з наймачем,

- загрози конкурентам позовами про порушення патентів або товарних знаків, якщо це робиться недобросовісно або з метою протидії конкуренції в сфері торгівлі,

- бойкотування торгівлі іншої фірми для протидії або недопущення конкуренції,

- демпінгу, тобто продажу своїх товарів за нижчою ціною з наміром протидіяти конкуренції або придушити її,

- створення враження, що споживачу надається можливість купівлі на незвичайно вигідних умовах, коли насправді цього немає,

- навмисного копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурента,

- заохочень до порушення контрактів, укладених конкурентами,

- випуску реклами, де робиться порівняння з товарами або послугами конкурентів,

- порушення правових положень, що не мають прямого відношення до конкуренції, коли таке порушення дозволяє досягти невиправданої переваги над конкурентами.

Однак слід враховувати, що в нашій країні, за відсутності цивілізованої ділової етики, торгових звичаїв, а також через те, що звичаї в Україні не є джерелом права, практика правозастосування визнає актами недобросовісної конкуренції тільки ті дії, що прямо визначені в законі як правопорушення. Слід зазначити, що Закон "Про захист від недобросовісної конкуренції" стосується класичних випадків незаконного використання товарних знаків або фірмових найменувань, порушення комерційної таємниці тощо. Таким чином, він є лише доповненням до інших спеціальних законів, що захищають об'єкти промислової власності, коли забезпечує засоби захисту у випадках, не передбачених спеціальними законами. Тому, застосовуючи норми Стандарту бухгалтерського обліку 8, де право захисту від недобросовісної конкуренції визначене як самостійний вид нематеріального активу, на нашу думку, слід передбачати, що можливості використання цього виду об'єктів промислової власності в цивільному обігу обмежені.

Саме право на захист не є об'єктом цивільних угод. Тому воно не може бути предметом внеску до складу відокремленого майна суб'єкта підприємницької діяльності. Як нематеріальний актив у складі майна суб'єкта підприємництва, який має певну вартість, право на захист від недобросовісної конкуренції виникає як наслідок факту правопорушення щодо конкретного суб'єкта. Такий суб'єкт має право за власним бажанням капіталізувати витрати на антимонопольне розслідування факту правопорушення та судовий захист своїх прав. На збільшення вартості такого нематеріального активу може бути віднесено частину прибутку, яку суб'єкт підприємництва отримує за рішенням суду для компенсації завданих правопорушником збитків.

Як можливий внесок на формування відокремленого майна слід розглядати безпосередньо засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу: право на фірмове найменування, право на товарний знак, право на знак обслуговування.

Підтвердження права

Право на винахід (корисну модель) засвідчується патентом, що надається патентним відомством (Держпатентом). Строк дії патенту на винахід - 20 років, на корисну модель - 5 років від дати подання заявки до відомства.

Право на промисловий зразок також засвідчується патентом, що надається патентним відомством. Строк дії патенту на промисловий зразок - 10 років від дати подання заявки до відомства.

Право на сорт рослини засвідчується патентом, що надається патентним відомством. Строк дії патенту на сорт рослини - 20 років від дати надходження заявки до патентного відомства, а для винограду, деревних і плодових культур - 30 років.

Право на породу тварин може засвідчуватися патентом у порядку, що передбачений для винаходів. Право власності на племінні ресурси засвідчується племінним свідоцтвом (сертифікатом). Свідоцтво не засвідчує право на результат селекційного досягнення, а лише підтверджує якості належних власнику тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Право на об'єкт ноу-хау не потребує будь-якого підтвердження офіційним документом.

Право на раціоналізаторську пропозицію підтверджується Свідоцтвом на раціоналізаторську пропозицію, що надається за встановленою формою тим підприємством (міністерством), яке прийняло рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською і прийняло її до використання. Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію діє протягом всього строку використання раціоналізаторської пропозиції.

Передача внеску

Первинним власником прав на об'єкти промислової власності завжди є людина, тобто фізична особа (або кілька осіб), творчою працею якої досягнуто результату (наприклад, створено винахід). Від первинного власника всі або частина майнових прав на об'єкт промислової власності можуть перейти до інших осіб: правонаступника фізичної особи за фактом спадкоємства, роботодавця за договором з робітником винахідником (автором), інших юридичних або фізичних осіб за ліцензійними договорами з автором (винахідником) або його правонаступниками, або ліцензіатами винахідника або його правонаступників.

Види використання винаходу (корисної моделі), що можуть бути передані власником патенту (його правонаступниками), такі:

виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання з певною метою продукту, що охороняється патентом,

застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні,

пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання з певною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Права використання промислового зразка, що можуть здійснюватись власником патенту безпосередньо або можуть бути надані ліцензіату, такі: права виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський обіг або зберігання з певною метою виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.

Права використання сорту рослин, що можуть здійснюватись власником патенту безпосередньо або можуть бути надані ліцензіату, це: права виробництва насіння з метою його відчуження, доведення його до посівних кондицій для розмноження, продажу або іншого введення в обіг, ввезення з-за кордону, зберігання насіння з певною метою, застосування як батьківської форми для одержання насіння.

Видами використання породи тварин є: штучне запліднення та парування поголів'я тварин, пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання з певною метою сперми, ембріонів, яйцеклітин породи тварини, що охороняється патентом; пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання з певною метою тварини, порода якої охороняється патентом.

Конкретний вид використання або сукупність кількох видів використання і повинні становити зміст внеску у формі прав на об'єкт промислової власності.

Угода, рішення власника про здійснення внеску повинні містити в собі всі умови, що є істотними для ліцензійних договорів або договору купівлі-продажу патенту, або містити в собі посилання на окрему ліцензійну угоду.

У будь-якому випадку угода про передачу прав на патент або заснованих на патенті повинна бути зареєстрована в патентному відомстві.

Чинне законодавство (ст. 153 Цивільного кодексу України) передбачає, що істотними умовами угоди є визначені законом або необхідні для угод цього виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута домовленість.

Мінімальний перелік істотних умов ліцензійної угоди

Чинне законодавство не встановлює вимог щодо обов'язкового переліку умов ліцензійного договору. Проте, враховуючи досвід міжнародної та вітчизняної практики укладення таких угод, до мінімального переліку істотних умов рекомендуємо включити такі:

назву об'єкта, права використання якого надаються ліцензіату,

реквізити охоронного документа (патенту),

перелік прав, що надаються лицензіату,

перелік прав, що залишаються за власником патенту (ліцензіаром),

строк дії ліцензії,

територію, на яку поширюється дія ліцензії,

розмір винагороди ліцензіара.

Бажано, щоб невід'ємною частиною акта приймання-передачі об'єкта промислової власності до використання була копія охоронного документа. Ці папери будуть саме тим матеріальним носієм, якого зможуть "потримати" у руках перевіряючі особи.

Під час визначення строку ліцензійної угоди та подальших умов амортизації отриманого нематеріального активу у вигляді прав на об'єкт промислової власності слід враховувати строки дії охоронних документів та строк можливого ефективного використання конкретного об'єкта промислової власності.

На відміну від "патентних" ліцензій, права на використання "торгового" або "ділового" секрету передаються за допомогою ліцензійного договору або договору про передачу ноу-хау. Таку угоду ще називають безпатентною ліцензією (адже не існує охоронного документа на предмет угоди). Законодавство не вимагає будь-якого підтвердження правомірності володіння секретом, що є предметом угоди, особою, яка передає право на використання ноу-хау.

Попри сказане в угоді або рішенні про відокремлення майнового права на ноу-хау слід визначитися з мінімальним переліком умов аналогічно до істотних умов ліцензійної угоди. Такими умовами є:

предмет угоди (вид інформації, сфера її застосування тощо),

умови щодо способів використання інформації, що надається;

строк використання інформації,

вартість ліцензії на використання інформації,

умови щодо забезпечення нерозголошення інформації, що становить ноу-хау,

наслідки припинення угоди.

До акта приймання-передачі об'єкта ноу-хау для використання слід додати аудіо-, відео- або письмове відображення змісту конфіденційної інформації, що є предметом угоди.

Під час визначення строку користування ноу-хау, що надається у вигляді внеску на формування відокремленого майна, слід ураховувати очікуваний строк морального старіння такої інформації, тобто строк, упродовж якого її використання даватиме певний позитивний ефект користувачу.


Продовження теми


Примітки:

1Див., наприклад, ст. 129 Цивільного кодексу України або ст. 6 Закону України "Про державну таємницю".

2Див. "Право інтелектуальної власності в Україні"/О.А.Підопригора, О.О.Підопригора, Юринком інтер, 1999.

3 BIRPI. Model Law for Developing Countries on Marks, Trade Names, and Acts of Unfair Competition. P. 78.


Суттево

Поняття внеску на формування відокремленого майна суб'єкта підприємництва ширше, ніж поняття внеску до статутного фонду, - воно охоплює також випадки формування відокремленого майна без юридичного існування статутного фонду.

Правова суть нематеріального активу полягає в тому, що він є елементом бухгалтерського обліку і не є безпосереднім предметом цивільного (господарського) обігу.

Істотні умови ліцензійного договору слід викладати в установчих документах про створення суб'єкта підприємницької діяльності у розділі, де мова йде про внески засновників (учасників), або у відокремленій угоді, про що вказувати в установчих документах.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено творчою працею кількох осіб, кожна з них має рівні права на отримання охоронного документа. Взаємовідносини при використанні об'єкта інтелектуальної власності, який належить кільком особам, визначаються угодою між ними.

Новизна продукту (способу, пристрою) існує тоді, коли він не є частиною існуючого рівня техніки. Під рівнем техніки маються на увазі всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки про отримання патенту або заявлення про пріоритет.

Ноу-хау може бути виражене як в матеріальній формі у вигляді документів, фотографій, мікрофільмів тощо (наприклад, схеми розміщення обладнання, інструкції зі складання комплектуючих, інструкції щодо технічного персоналу та спеціалістів), так і в нематеріальній формі. Проте в умовах чинного законодавства, в тому числі для забезпечення ефективного захисту від порушення права на володіння конфіденційною інформацією, варто виражати її в певній матеріальній формі.

Під час визначення строку користування ноу-хау, що надається у вигляді внеску на формування відокремленого майна, слід ураховувати очікуваний строк морального старіння такої інформації, тобто строк, упродовж якого її використання даватиме певний позитивний ефект користувачу.


Додаткові матеріали


Далі:

3. Облік запасів - 4. Практика

© 2000
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua