Нове число  Дебет-Кредит
Український бухгалтерський тижневик
#34 '2000: Практична бухгалтерія - Нові стандарти: фінаналіз

Як визначити реальний фінансово-майновий стан свого підприємства

Римма ГРАЧОВА


За новими формами фінансової звітності

Нині досвідчені власники щораз більше цікавляться станом справ у власній бухгалтерії з точки зору справжнього господаря, а не лише з точки зору платника податків, як це спостерігалося донедавна. Варто зауважити, що ця тенденція стає дедалі відчутнішою і має стійку перспективу зростання.

Насамперед аналізують динаміку валюти балансу та його структуру

Зростання валюти балансу порівняно з попереднім періодом - добрий знак, але слід звернути увагу на те, за рахунок чого вона зросла. Дуже добре, якщо це сталося за рахунок збільшення власного капіталу або хоча б його частки разом зі збільшенням суми позикових коштів, однак над збільшенням тільки боргових зобов'язань варто замислитися. Дуже погано, якщо збільшення кредиторської заборгованості відбувається при низькій ліквідності активів (про ліквідність - нижче).

Зменшення валюти балансу сигналізує про деяке згортання діяльності підприємства. Отже, слід спинитися на причинах згортання. Єдиний для всіх діагноз тут поставити неможливо, причини у кожного свої, і хто, як не керівник, може знати, чому зменшилася сума активів. Багато залежить від того, за якими саме статтями спостерігається зменшення. Не зовсім правильна думка, ніби зменшення валюти балансу призводить до втрати платоспроможності. Іноді це є наслідком так званого "чищення" балансу, а саме - звільнення від зайвих зв'язків з іншими суб'єктами.

Динаміку змін у структурі активів і пасивів можна простежити порівнюючи абсолютні величини залишків за кожною статтею балансу на кінець періоду із залишками на початку. Таким порівнянням підлягають також підсумкові величини за розділами.

Ознакою незадовільної роботи є наявність простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості. Оскільки окремих статей, які показували б саме прострочену заборгованість, у новій формі балансу не передбачено (ці суми не значаться окремими рядками, а входять до загальних сум дебіторської і кредиторської заборгованості), то при перегляді звітного балансу слід вимагати аналітичні розшифрування за кожним дебітором (кредитором) для прийняття рішення щодо ліквідації таких заборгованостей. Тривожним сигналом може стати зростання абсолютних величин за цими статтями порівняно з попереднім звітним періодом.

У такому разі варто оцінити платоспроможність підприємства і визначити коефіцієнт ліквідності, враховуючи при цьому величину оборотного (робочого) капіталу.

Платоспроможність підприємства і ліквідність його активів

Найбільш ліквідними активами є кошти та їх еквіваленти (ними одразу можна покрити борги), а також поточна дебіторська заборгованість. При цьому прострочена дебіторська заборгованість враховується лише у разі вжиття певних заходів щодо її погашення, тобто коли є впевненість у швидкому її перетворенні на кошти.

До високоліквідних активів належать також цінні папери, які враховуються у складі поточних фінансових інвестицій, тобто ті, що містяться у другому розділі активів.

Менш ліквідними активами вважаються товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво.

Враховуючи правило зростаючої ліквідності, фахівці розрізняють три рівні платоспроможності підприємства:

- грошову;

- розрахункову;

- ліквідну.

Коефіцієнт грошової платоспроможності (його ще називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності (Кг.п.) визначається відношенням суми залишків за статтями коштів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до суми залишків за непогашеними кредитами та поточної кредиторської заборгованості.

Враховуючи те, що стаття призначається не лише для бухгалтерів, а й для керівників, не всі з яких добре знають бухоблік, спочатку запишемо цю та інші формули словами, а потім скорочено.*
Коефіцієнт плато-спромож-
ності


=
кошти та їх еквіваленти
в націо-
нальній валюті
+ кошти та їх еквіва- ленти в іноземній валюті + поточні фінан- сові інвестиції
-------------------------------------------------------------------------------------------
поточні зобов'язання

Спрощуємо цю формулу. І уявімо собі, що перед вами - заповнений баланс вашого підприємства.

Кг.п. =кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції / Пр.IV,

де Пр.IV - розділ IV пасиву балансу;

тобто все та ж формула, але вже по рядках балансу:

Кг.п. = р. 230 ф. 1 + р. 240 ф. 1 + р. 220 ф. 1 / р. 620 ф. 1,

де р. 230 ф.1 - грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті;

р. 240 ф. 1 - грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті;

р. 220 ф.1 - поточні фінансові інвестиції;

р. 620 ф.1 - поточні зобов'язання.**

Щоправда, може виникнути запитання щодо включення (невключення) до знаменника цієї формули суми доходів майбутніх періодів (р. 630 ф.1 - доходи майбутніх періодів), але це один з тих випадків, коли до аналізу потрібен індивідуальний підхід. У будь-якому разі потрібно зі значення р. 630 до знаменника цієї формули включити лише ту суму, яка стосується періодів, що не перевищують 12-ти календарних місяців з дати складання балансу.

Визначте ці коефіцієнти на початок і кінець звітного періоду й порівняйте їх. Таким чином стане зрозуміло, чи грошова платоспроможність підприємства протягом звітного періоду зросла чи зменшилась. Значення цього коефіцієнта не повинно бути менше 0,2. Але вище 0,35 не завжди потрібно, оскільки надмірний залишок коштів свідчить про неефективне їх використання.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності (Кр.п.) визначається відношенням суми залишків за статтями коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторів, товарів і готової продукції до суми залишків за непогашеними короткостроковими кредитами та поточної кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності = оборотні активи / поточні зобов'язання

Кр.п. = Ар.ІІ / Пр.ІV ,

де Ар.ІІ - розділ II активу балансу;

тобто

Кр.п. = р. 260 ф. 1 / р. 620 ф. 1,

де р. 260 ф. 1 - оборотні активи.

Значення цього коефіцієнта на початок і кінець періоду теж порівнюють між собою. Слід зауважити, що коефіцієнт розрахункової платоспроможності завжди значно вищий за коефіцієнт грошової платоспроможності, адже при його визначенні в чисельнику, крім грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень, враховуються й інші, хоча й менш ліквідні, активи. Щодо включення (невключення) до знаменника цієї формули суми доходів майбутніх періодів, а до чисельника - витрат майбутніх періодів, то це питання знову ж таки вирішується індивідуально, але обов'язково з урахуванням вищезгаданої умови, тобто суми витрат майбутніх періодів і доходів майбутніх періодів можуть бути включені до формули лише в тому разі, якщо термін їх погашення не перевищує 12-ти календарних місяців.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності (Кл.п.) визначається відношенням загальної суми оборотних (поточних) активів і витрат майбутніх періодів (розділ ІІ + розділ ІІІ) до загальної суми зобов'язань і доходів майбутніх періодів.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності = оборотні активи + витрати майбутніх періодів
---------------------------------------------------------------------------------
довгострокові зобов'язання + поточні зобов'язання + доходи майбутніх періодів

Кл.п. = Ар.ІІ + Ар.ІІІ / Пр.ІІІ + Пр.ІV + Пр.V ,

де Ар. III - розділ III активу балансу;

Пр. III - розділ III пасиву балансу;

Пр. V - розділ V пасиву балансу,

тобто

Кл.п.= р. 260 ф. 1 + р. 270 ф. 1 / р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1,

де р. 270 ф. 1 - витрати майбутніх періодів;

р. 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

р. 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

Добре, якщо цей коефіцієнт буде більшим за одиницю.

Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов'язань. Однак найчастіше користуються середнім коефіцієнтом ліквідності ( Клікв. (сер.)), без урахування різних рівнів платоспроможності. Він визначається відношенням суми оборотних (поточних) активів до суми поточних зобов'язань.

Середній коефіцієнт ліквідності = оборотні активи / поточні зобов'язання

Клікв. (сер.) = Ар.ІІ / Пр.ІV

тобто

Клікв. (сер.) = р. 260 ф. 1 / р. 620 ф. 1

Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення своїх короткострокових зобов'язань. Щоправда, середній коефіцієнт ліквідності не завжди може бути правдивим. Іноді він може лише потішити душу керівника, але не допоможе у реальному житті. Адже запаси і продукція у стадії незавершеного виробництва не так скоро перетворюються на гроші, як цього хотілося б. Тому реальнішим вважається так званий коефіцієнт критичної ліквідності.

Коефіцієнт критичної ліквідності (Клікв. (крит.)) визначається відношенням величини оборотних (поточних) активів за мінусом запасів і незавершеного виробництва до величини поточних зобов'язань.
Коефіцієнт критичної ліквідності = оборотні активи - виробничі запаси і НЗВ
-------------------------------------------------------
поточні зобов'язання

Клікв. (крит.) = Ар.ІІ - виробничі запаси і НЗВ / Пр.ІV

тобто

Клікв. (крит.) = р.260 ф.1 - (р.100 ф.1 + р.110 ф.1 + р.120 ф.1) / р. 620 ф. 1

де р. 100 ф. 1 - виробничі запаси;

р. 110 ф. 1 - тварини на вирощуванні та відгодівлі;

р. 120 ф. 1 - незавершене виробництво.

Дуже добре, якщо цей показник дорівнює одиниці. Але на практиці так буває не часто, тому можна задовольнитися його значенням 0,8-0,9.

Коли активи низьколіквідні, є загроза потрапити в скрутне фінансове становище. Проте надто висока ліквідність (коефіцієнт ліквідності значно перевищує одиницю) говорить про недоліки у використанні поточних активів, що призводить до зниження показника прибутковості (рентабельності).

Якщо відношенням суми оборотних (поточних) активів до суми поточних зобов'язань визначається середній коефіцієнт ліквідності, то різниця між цими двома величинами визначає величину оборотного (робочого) капіталу (ОК).

Оборотний капітал = оборотні активи - поточні зобов'язання.

ОК = Ар.ІІ - Пр.ІV,

тобто

ОК = р. 260 ф. 1 - р. 220 ф. 1

або

ОК = (Ар.ІІ + Ар.ІІІ) - (Пр.ІV + Пр.V),

тобто

ОК = (р. 260 ф. 1 + р. 270 ф. 1) - (р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1).

Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами. У разі наявності на балансі довгострокових кредитів їх теж слід врахувати, адже довгострокові кредити спрямовуються на капітальні інвестиції і не повинні брати участі у поточній господарській діяльності. Отже, формула може виглядати так:

ОК = (Ар.ІІ + Ар.ІІІ) - (Пр.ІІІ + Пр.ІV + Пр.V),

тобто

ОК = (р. 260 ф. 1 + р. 270 ф. 1) - (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1).

У разі необхідності можна проаналізувати структуру активів визначенням питомої ваги кожної зі статей у загальній сумі валюти балансу, визначати їх зростання (зменшення) порівняно зі станом на початок звітного періоду. При цьому значне зростання залишків за статтями запасів і витрат не завжди є ознакою розширення виробництва. Причиною цього може бути сповільнення обороту цих активів.

Щоб зробити правильний висновок, необхідно застосувати інші коефіцієнти, визначення яких потребує не лише даних Балансу (сальдо), а й Звіту про фінансові результати (обороти). Наприклад, коефіцієнт оборотності запасів.

Значення коефіцієнта оборотності запасів дорівнює числу разів їх поповнення за період.

Коефіцієнт оборотності запасів (Ко. з. (р))визначається відношенням виручки від реалізації без урахування ПДВ і акцизів до середньої суми негрошових оборотних (поточних) активів (НПА).

Ко. з. (р) = виручка від реалізації (р.035 ф. 2) / середній залишок НПА (р. р. (100 - 150) ф.1)

де р. 035 ф. 2 - чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

р. 100 ф. 1 - виробничі запаси;

р. 110 ф. 1 - тварини на вирощуванні та відгодівлі;

р. 120 ф. 1 - незавершене виробництво;

р. 130 ф. 1 - готова продукція;

р. 140 ф. 1 - товари;

р. 150 ф. 1 - векселі одержані.

Величину виручки від реалізації за звітний період можна знайти в одному з перших рядків форми 2. Що стосується середньої суми негрошових поточних активів, то її визначають шляхом знаходження середньоарифметичної величини між залишками на початок і кінець звітного періоду (форма 1). Наприклад, якщо на початок звітного періоду балансова вартість негрошових поточних активів (запасів, товарів, готової продукції, незавершеного виробництва тощо) становила 100,0 тис. грн, а на кінець звітного періоду - вже 130,0 тис. грн, то середня сума негрошових поточних активів за період становить 115,0 тис. грн. Поділіть на це число величину виручки від реалізації - і коефіцієнт оборотності запасів буде знайдено.

Для всіх підприємств загалом не можна назвати оптимальне значення цього показника. Багато залежить від організаційних факторів: видів діяльності, тривалості виробничого циклу тощо. В одних підприємств запаси обертаються 20 разів на рік, і їм не здається, що це багато, для інших і 2 рази за такий же період буде добре. Погодьтеся: одна справа - варити цукерки, зовсім інша - займатися будівництвом. Тому висновки слід робити виходячи з середньогалузевого показника оборотності запасів.

Іноді для внутрішнього контролю цей показник варто визначати дещо іншим способом. А саме - замість величини виручки від реалізації, використати величину собівартості реалізованої продукції.

Ко.з. (с) = собівартість реалізованої продукції (р. 040 ф. 2) / середній залишок НПА (р.р. (100 - 150) ф. 1)

Дані про собівартість теж є у формі 2. Визначений таким чином коефіцієнт оборотності запасів не буде порівнюваним з середньогалузевим, але для внутрішнього аналізу він може знадобитись.

Лише таким способом (відношенням величини собівартості, що припадає на реалізацію, до середньої величини запасів) можна визначити не тільки коефіцієнт оборотності запасів, але й отримати дані про середню норму запасів у днях. Наприклад, якщо коефіцієнт оборотності запасів за рік, визначений з використанням в чисельнику величини собівартості, а не доходу з продажу, становить 4, то це означає, що підприємство для забезпечення своєї діяльності тримає запасів на три місяці наперед (12 : 4 = 3) і запаси протягом року поповнювалися 4 рази. Якщо ж використати в розрахунках дані про реалізацію, значення норми запасів буде невиправдано викривленим у бік зменшення.

Цей показник буде ще точнішим, якщо до розрахунку брати не всю собівартість, а лише ту її величину, яка входить до придбаної (а не доданої підприємством) вартості, тобто тільки матеріальні витрати (р. 230 ф. 2) і витрати на відрядження, оплату послуг сторонніх організацій (як правило, цей показник значиться у статті "інші операційні витрати", тобто р. 270 ф. 2). У такому разі формула виглядатиме ось як:

 
Коефіцієнт
оборотностізапасів
= матеріальні витрати + інші операційні витрати
----------------------------------------------------------
середній залишок негрошових оборотних (поточних) активів

Ко.з. (с) = р. 230 ф. 2 + р. 270 ф. 2 / середній залишок НПА (р.р.(100 - 150) ф.1)

де р. 230 ф. 2 - матеріальні затрати;

р. 270 ф. 2 - інші операційні витрати.

При поглибленому аналізі коефіцієнт оборотності можна визначати, застосовуючи будь-яку окрему статтю: запасів, товарів, готової продукції тощо. Щоб визначити кількість оборотів за період за кожною окремою статтею запасів, необхідно передусім визначити питому вагу витрат цих запасів у загальній величині собівартості продукції, реалізованої протягом періоду. Одержану таким чином величину слід порівнювати із середньою величиною відповідних залишків. Так визначають оборотність запасів за кожним їх видом, що, своєю чергою, дозволяє правильно орієнтуватися при визначенні потреби в них.

Це дуже серйозне питання. Адже закупити товарів і запасів на багато місяців наперед -найлегше, але не по-господарському, бо це те ж саме, що гроші надовго покласти на склад. Неробочий капітал - зв'язаний капітал. Чим вища оборотність запасів, тим менше робочого капіталу відволікається на їх закупівлю. Звісно, що це можливо лише за надійних зв'язків з постачальниками. При цьому має значення і їх розташування. Все це -організаційні питання, але їх варто враховувати. Деякі японські компанії, наприклад, працюють без складських приміщень, "з коліс". На жаль, наш малорозвинутий ринок постачання і збуту, а також дорожнеча транспортних послуг не дозволяють навіть близько підійти до такої організації виробництва. Але максимально наближатися до цього варто. Оптимальна кількість оборотів за рік (чи інший звітний період) на кожному підприємстві своя, але можна сказати з певністю: якщо порівняно з попереднім періодом обороти прискорюються - це добрий знак.

За допомогою регулярного проведення аналізу оборотності активів можна знайти можливість знизити величину оборотного капіталу, і внаслідок ліквідації його надлишку отримувати значно більше прибутку на кожну гривню, вкладену в запаси. Це можливе за умови збереження при цьому кількісного рівня збуту і норми прибутку.

Подібно, як визначають коефіцієнт оборотності запасів, можна визначити тривалість обігу будь-яких активів. Наприклад, дебіторської заборгованості.

Оборот дебіторської заборгованості і середній період її погашення

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів) до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо за дебіторами на початок і кінець звітного періоду.

Оборот дебіторської заборгованості = чиста реалізація*** за період
------------------------------------------ = число разів,
середня дебіторська
заборгованість

тобто

Оборот дебіторської заборгованості = р. 035 ф. 2 / (р. 160 ф. 1 пп - р. 160 ф. 1 кп) : 2 = число разів,

де р. 160 ф. 1 пп - чиста реалізаційна вартість на початок звітного періоду;

р. 160 ф. 1 кп - чиста реалізаційна вартість на кінець звітного періоду.

Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Цей показник визначає ефективність кредитного контролю. Кредитного - з боку підприємства, адже, даючи товар з відстрочкою платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує.

Для визначення тривалості оборотів дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися зворотною формулою, а саме визначити відношення середньої дебіторської заборгованості до чистої реалізації, яку маємо за звітний період. Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у звітному періоді. Наприклад, для випадку, коли аналізується рік, формула виглядатиме так:

Термін кредиту покупцям середньорічн
адебіторська заборгованість
= --------------------------------------------------------- х 365 = число днів,
річна чиста реалізація

тобто

термін кредиту покупцям = (р. 160 ф. 1 початок періоду (пп) - р. 160 ф. 1 кінець періоду (кп)) :2 / р. 035 ф. 2 х 365 = число днів.

Таким чином визначається, скільки в середньому днів потрібно підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги).

Варто зауважити, що при визначенні зазначених показників беруть участь лише суми за дебіторами-покупцями (замовниками) - як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукту діяльності підприємства.

Оборот кредиторської заборгованості і середній період її погашення

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно до вищенаведених показників за дебіторами. З тією лише різницею, що, замість величини доходів з продажу, береться величина закупівель, оскільки обсяги продажу не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продажу за цей період; кредиторська заборгованість - з обсягами закупівель.

Потреба у визначенні суми закупівель трохи ускладнює завдання, але зробити це варто. Врешті-решт, це можливо, бо перед вами баланс і форма 2.

Чисті експлуатаційні витрати визначаються шляхом віднімання від обсягу чистої реалізації величини прибутку.

Чисті експлуатаційні витрати = обсяг чистої реалізації (р. 035 ф. 2) - прибуток (р. 100 ф. 2)

Валові експлуатаційні витрати визначаються шляхом додавання до чистих експлуатаційних витрат залишку виробничих запасів на кінець періоду.

Валові експлуа- таційні витрати = чисті експлуатаційні витрати + залишок виробничих запасів на кінець періоду (р. 100 ф.1) + товари (р. 140 ф. 1)

Сума закупівлі (придбання) визначається шляхом віднімання від валових експлуатаційних витрат елементів доданої вартості: витрати на робочу силу, амортизація.

Закупівля (придбання) = валові експлуатаційні витрати - елементи доданої вартості: витрати на робочу силу, амортизація (р.240 ф.2 + р. 250 ф. 2 + р. 260 ф. 2).

Оборот кредиторської забор-
гованості
сума закупівель
= ----------------------------------------------- = число разів
середня кредиторська заборгованість

Для того, щоб результат розрахунку вийшов точнішим, потрібно до залишків виробничих запасів на кінець періоду додати також і залишки НЗВ (без урахування витрат на робочу силу) і дебіторську заборгованість, яка могла утворитися в розрахунках з постачальниками і підрядчиками (у тому числі й за послуги сторонніх організацій), за векселями одержаними, не забути також і підзвітних осіб, одним словом - усіх дебіторів, які виникають на балансі в зв'язку з формуванням придбаної вартості. Це пояснюється тим, що мета цього розрахунку - визначити тривалість обороту всієї поточної кредиторської заборгованості, а не тільки тієї, що пов'язана з придбанням матеріальних запасів.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості - це середнє число днів, необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками та іншими суб'єктами-кредиторами, які обслуговують поточну діяльність підприємства в частині придбання.

Середній період
погашення
кредиторської заборгованості
середньорічна кредиторська заборгованість
= ----------------------------------------- х 365 = число днів
сума закупівель за рік

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками за дебіторами, можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі якщо показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на кілька днів перевищує такий же показник за дебіторами, то це означає не що інше, як уміння втримувати позики довше, ніж дозволяти це своїм боржникам. Однак тут важливо не перестаратися. Кількох днів цілком достатньо.

Рентабельність - це прибутковість

Передусім прошу не думати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як відношення прибутку до собівартості - єдиний. Це не так. Визначати рентабельність за такою формулою зобов'язують нас органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнянним для різних підприємств. Формула Ї : N, де Ї - прибуток, а N - собівартість, корисна тим, що дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була витрачена (точніше, вкладена) у виробництві кінцевого продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених витрат.

Проте лише показника рентабельності витрат замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат.

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид звичайної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення таких витрат. Кошти, вкладені в бізнес, називаються інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність понесених підприємством витрат.

Слід зазначити, що слова "інвестиція" і "вкладення" - синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства - це вкладення (інвестиції) в діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, своєю чергою, як самостійна інституція інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси в продукт своєї діяльності.

Якщо досі серед показників рентабельності найбільш поширеним був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то нині дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства загалом.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не дає уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не повинен бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію - і водночас мати вельми низьку рентабельність власного капіталу через те, що значна його частина не працює, а здебільшого лежить на складах або ж (чого доброго!) надто довго кредитує покупців.

Кожен інвестор має право сказати: "Мене мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, я хочу знати, скільки прибутку приносять підприємству мої власні вкладення у бізнес".

У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій: як підприємства в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад, засновника. Можна ним скористатися також для оцінки рентабельності однієї окремої угоди.

Прибуток на власний капітал підприємства = прибуток (р. 220 ф. 2) / середній власний капітал

До складу статей власного капіталу підприємства входять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток (тобто значення рядків 300 - 350 ф.1). У разі якщо на балансі з'явилося сальдо за нарахованими, але ще не виплаченими дивідендами (р. 590 ф. 1- поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками), - цю суму теж слід враховувати, адже, будучи ще не виплаченими, дивіденди "працювали" на спільну справу.

Власний капітал підприємства - це і є інвестиції засновників у бізнес. Адже інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства - це кошти, зароблені в процесі діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал підприємства. Порівнюючи чистий прибуток з цією величиною, ми визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства.

Щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення, прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Прибуток на сумарний капітал

Хто погодиться з тим, що активи підприємства - це різні форми вкладеного (інвестованого) в бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність).

Рентабельність сумарного капіталу = прибуток (р. 220 ф. 2) / середня вартість активів

Середню вартість всіх активів за звітний період визначають як середнє арифметичне між валютами балансів на початок і кінець звітного періоду (р. 280 ф. 1 або р. 640 ф. 1).

Показник рентабельності сумарного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Фінансовий леверидж

Фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовується через дуже нестабільну і мало гнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов'язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відстрочками) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового левериджу. Кожному суб'єкту і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше використовувати власні фінансові ресурси, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що "у них" часом дуже вигідно робити навпаки.

Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності "лічильника" відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (крім ризику втратити гідність - якщо це для когось важливо).

Зрозуміло, що в ситуації, коли кошти, зазначені у р. ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у р. ІІІ пасиву, зовсім дармові, розмова про фінансовий леверидж не має сенсу.

Питання, що робити у разі виникнення потреби в додаткових фінансових ресурсах, у нас вирішується без вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. А от власник контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином, нехай навіть тимчасове, пониження рентабельності власного капіталу і водночас брати нові зобов'язання з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами? У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового левериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і позичених коштів.

Зауважимо, що термін "леверидж" (leverage - система важелів, засіб впливу, сила впливу) нам чомусь дуже сподобався і його можна зустріти в численних методиках фінансового аналізу і взагалі у новітній економічній літературі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового левериджу має зовсім інший зміст. Наприклад, дуже часто фінансовим левериджем називають коефіцієнт залежності від довгострокових зобов'язань (про це нижче). Ці два показники не можна назвати близькими між собою навіть з великою натяжкою. Як неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довгострокових зобов'язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, так само неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage.

Тож відкладемо до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що пом'якшення кредитно-інвестиційного клімату чекати недовго.

Інші показники рентабельності

Рентабельність продажу = прибуток від реалізації / чиста реалізація

тобто

рентабельність продажу = р. 100 ф. 2 / р. 035 ф. 2

Рентабельність продажу ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції.

Рентабельність чистих активів = прибуток / А - зобов'язання

де А - підсумок активу балансу,

тобто

рентабельність чистих активів = р. 220 ф. 2 / р. 280 ф. 1 - (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1),

де р. 220 ф. 2 - прибуток;

р. 280 ф. 1 - підсумок активу балансу;

р. 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

р. 620 ф. 1 - поточні зобов'язання;

р. 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

До показників прибутковості**** належить також показник доходів на акцію (чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування, ділиться на кількість випущених звичайних акцій). Частина чистого прибутку, як відомо, виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, решта - реінвестується в подальшу діяльність.

Відношення абсолютної величини доходу на акцію до абсолютної величини дивіденду на акцію називається коефіцієнтом покриття дивіденду (Кп.д.) Цей показник можна обчислити іншим способом:

Кп.д. = чистий прибуток (р. 220 ф. 2) / резерв на виплату дивідендів, або сума нарахованих дивідендів

Він показує здатність (нездатність) підприємства підтримувати необхідний рівень дивідендів і забезпечувати при цьому достатність реінвестування своїх прибутків.

Загалом рентабельністю називають будь-який показник, при обчисленні якого в чисельнику записують величину прибутку. В знаменнику можуть бути різні чинники, які так чи інакше впливають на прибуток або, навпаки, залежать від нього.

Не можна сказати, який з показників рентабельності найважливіший. Може статися, що для проведення аналізу їх знадобиться кілька.

Найзручніше це робити у порівняльній таблиці за кілька звітних періодів. Наприклад, кілька місяців з початку року (якщо характер роботи - несезонний). Так з'являється матеріал для побудови графіків приросту (спаду) деяких показників фінансово-господарської діяльності підприємства з початку року.

Аналіз структури капіталу - це визначення рівня забезпеченості власними коштами

Серед показників структури капіталу найпоширенішим серед користувачів є показник фінансової стабільності (Кф. ст.). Він визначається відношенням суми власних коштів до позикових.

Коефіцієнт фінансової стабільності = власні кошти / позикові кошти

Кф. ст. = Пр.І + Пр.ІІ / Пр.ІІІ + Пр.ІV+ Пр.V

тобто

Кф. ст.= р. 380 ф. 1 + р. 430 ф. 1 / р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1

де р. 380 ф. 1 - власний капітал;

р. 430 ф. 1 - забезпечення наступних витрат і платежів;

р. 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

р. 620 ф. 1 - поточні зобов'язання;

р. 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

Але навіть при одержанні високого показника фінансової стабільності (>1,0) не варто заспокоюватись і припиняти аналіз. Хороший показник - але не найважливіший. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя, так само як нормальна температура тіла не може однозначно свідчити про міцне здоров'я організму в цілому.

Не менш важливим в аналізі є коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) (Кф. авт.). Він обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) = власні кошти / валюта балансу

Кф. авт.= Пр.І + Пр.ІІ / валюта балансу

тобто

Кф. авт.= р. 380 ф. 1 + р. 430 ф. 1 / р. 280 ф. 1 або р. 640 ф. 1

Добре, якщо його значення не менше за 0,5.

До показників структури капіталу належить коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань (якщо вони є, бо серед наших підприємців мало охочих користуватися довгостроковими кредитами, а ще менше фінансових установ, які хочуть їх надавати). Це той самий коефіцієнт, який у деяких наших методиках чомусь називають фінансовим левериджем. Хто з читачів з цим згідний, нехай так цей показник називає, а я не хочу.

Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань (Кд. зал.) визначається відношенням суми довгострокових зобов'язань до суми власних і прирівняних до них коштів.

Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань = довгострокові зобов'язання / власні кошти + прирівняні до власних кошти

Кд. зал. = Пр.ІІІ / Пр.І + Пр.ІІ

тобто

Кд. зал. = р. 480 ф. 1 / р. 380 ф. 1 + р. 430 ф. 1

Невпинне зростання цього показника протягом кількох звітних періодів може призвести до втрати платоспроможності. Однак щоб марно не тривожитися, слід спочатку визначити показники ліквідності (див. вище).

Аналіз доданої вартості - шлях до знаходження оптимальної величини витрат на заробітну плату

Треба зауважити, що таке важливе економічне поняття, як додана вартість, ми звикли сприймати лише у зв'язку з необхідністю платити податок на неї. Проте додана вартість як економічна категорія об'єктивно існує в бізнесі незалежно від того, введено в державі податок на додану вартість чи ні. Отже, ПДВ залишаємо поза темою, оскільки на фінансовий стан підприємства цей податок (за умови дотримання правил калькулювання собівартості і формування цін) не повинен мати негативного впливу.

Відома нам нині додана вартість і достопам'ятна "прибавочная стоимость" з курсу політекономії капіталізму - одне і те ж поняття.

Хай там що, а додана вартість - це те, заради чого створюється будь-яка окрема господарська структурна одиниця: юридична чи фізична господарююча особа. При цьому не має значення, до якої "орієнтації" належить ця особа: "капіталістичної" чи "соціалістичної". Тепер ми вже добре знаємо, що такий поділ є досить умовним. У будь-якому разі фінансові результати діяльності такої одиниці залежать від того, в яких пропорціях додана вартість розкладеться за елементами.

Елементами доданої вартості є витрати на робочу силу (заробітна плата плюс страхові збори, нараховані на її величину), амортвідрахування і прибуток.

Суб'єкт підприємництва - це господарююча одиниця, діяльність якої спрямована на отримання прибутку. Для того щоб отримати прибуток, йому потрібно створити нову вартість.

Усе, чим займається будь-який суб'єкт господарювання, - це створення додаткової вартості до вартості закуплених на стороні негрошових поточних активів. У деяких видах діяльності можна обійтися й без закупок, тобто створити нову вартість від нуля.

Нової, тобто доданої вартості повинно вистачити, щоб:

по-перше, розрахуватися з тими, хто брав участь у її створенні (персонал);

по-друге, відкласти амортвідрахування для майбутньої заміни зношених основних засобів, адже вони цим поступово переносять свою вартість на новостворену (додану) вартість;

по-третє, сплатити податок на прибуток, здійснити деякі обов'язкові дрібні платежі до бюджету та позабюджетних фондів.

При цьому решти доданої вартості повинно вистачити на отримання бажаної норми чистого прибутку.

На розмір амортвідрахувань ми, завдяки нормам ПБО 7, маємо деякий вплив, однак цей вплив обмежений, а обладнання невпинно зношується - хочемо ми цього чи ні. Розмір платежів до різних інноваційних та інших подібних фондів не ми встановлюємо. Прибутком поступатися жоден власник не хоче. Отже, залишається одна-єдина стаття, яка "дозволяє" себе регулювати, - це витрати на робочу силу.

Звідси висновок - розмір заробітної плати персоналу повністю залежить від величини щомісяця створюваної доданої вартості.

Спробуйте підсумувати елементи доданої вартості, яку ваше підприємство отримало протягом звітного періоду, і підрахувати питому вагу витрат на робочу силу (заробітна плата + страхові збори) у загальній сумі доданої вартості - і ви зможете оцінити: дорого вам обходиться персонал чи не дуже.

Заробітної плати повинно нараховуватися не більше, ніж дозволяє величина доданої вартості. Збільшувати величину заробітної плати можна лише шляхом підвищення продуктивності праці.

Показник продуктивності праці (ПП) обчислюється відношенням абсолютної величини створеної і реалізованої за період доданої вартості до середньооблікової чисельності працюючих.

Продуктивність праці = абсолютна величина створеної і реалізованої за період доданої вартості / середньооблікова чисельність працюючих

ПП= додана вартість (р. 240 ф. 2 + р. 250 ф. 2 + р. 260 ф. 2 + р. 100 ф. 2) / середньооблікова чисельність працюючих

де р. 240 ф. 2 - витрати на оплату праці;

р. 250 ф. 2 - відрахування на соціальні заходи;

р. 260 ф. 2 - амортизація;

р. 100 ф. 2 - прибуток.

Показник продуктивності праці, обчислений за допомогою використання величини доданої вартості, - найбільш точний. Тут зовсім не годиться брати до уваги величину обсягів виробництва, адже до них "домішана" придбана вартість, до якої ваш персонал не має жодного відношення.

Ще один важливий показник потрібно враховувати при визначенні розмірів витрат на робочу силу (РС) - це коефіцієнт продуктивності (Кпрод.).

Кпрод. = додана вартість / витрати на РС

тобто

Кпрод. = р. 240 ф. 2 + р. 250 ф. 2 + р. 260 ф. 2 + р. 100 ф. 2 / р. 240 ф. 2 + р. 250 ф. 2

Так обчислюється коефіцієнт продуктивності праці, тобто величина доданої вартості, яка припадає на кожну гривню витрат на робочу силу.

Штатний розпис, панове керівники, підписуйте тоді, коли проаналізуєте структуру доданої вартості за попередній період і узгодите отримані показники з планами обсягів виробництва і реалізації на наступний період. До того ж від планових обсягів виробництва відкиньте придбану вартість, - від неї в цьому мало що залежить.

Резюме: визначення показників - ще не аналіз, а лише підготовка до нього

Ми з'ясували, що основні показники результатів фінансово-господарської діяльності визначаються за допомогою розглянутих нами основних елементів аналізу:

- суми активів;

- чистої реалізації;

- прибутку;

- доданої вартості.

Вказані елементи і визначені за їх допомогою показники можна скільки завгодно подрібнювати (види діяльності, асортимент тощо) з метою поглиблення аналізу, пов'язувати їх між собою, порівнювати з аналогічними показниками інших суб'єктів.

Визначення показників - ще не аналіз, це радше підготовка до нього. По-справжньому продуктивний аналіз розгорнеться у порівняльних таблицях і графіках. Можна взяти кілька місяців з початку року, можна - інші періоди, але обов'язково аналогічні тому, що аналізується. Закінчується аналіз конструктивними висновками щодо поліпшення результатів діяльності.

Показники - це основа. Аналіз - справа творча.


Примітки:

* Розгортання формул виконано редакцією "ДК".

** Форму 1 "Баланс" та форму 2 "Звіт про фінансові результати" див. у кінці статті.

*** Тут і далі чиста реалізація -дохід від продажу без урахування ПДВ, акцизів та інших вирахувань з доходів.

**** Рентабельністю ми звикли називати відносну величину прибутку, тоді як у міжнародній практиці цей термін застосовується і до абсолютних величин.


Додаток
до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2
БАЛАНС (PDF-44.4Kb)


Додаток
до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3
Звіт про фінансові результати (PDF-43.1Kb)

© 2000
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua