Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#38 '2000: Практична бухгалтерія - Вимога і переведення боргу

Про поступку права вимоги і переведення боргу

Сергій НОВИКОВ


Ця стаття написана на основі колективних звернень Ліги підприємців Харківщини і відображає результат з'ясування порушеного в зверненнях питання в різних державних структурах: комітетах парламенту, Держпідприємництві, Мін'юсті, НБУ, Мінекономіки, ДПАУ й Адміністрації Президента.

Розглянутий в ній лист НБУ від 31.07.2000 р. №18-213/2495-5185 "Про поступку права вимоги і переведення боргу" публікується вперше. У ньому висловлено згоду з тим, що Цивільний кодекс України має переважну дію перед Указом і укладення договорів, що розглядаються, відповідає чинному законодавству.

Заборона Указом поступки права вимоги і переведення боргу не відповідає закону. Отже, має застосовуватися закон

Питання укладення договорів поступки права вимоги і переведення боргу, безумовно, є надзвичайно актуальними для багатьох суб'єктів підприємницької діяльності. На практиці часто виникає ситуація, коли здійснити фактичну поступку права вимоги або переведення боргу "законним" способом, проти якого не заперечує податкова адміністрація (із застосуванням векселів, договорів поручительства тощо) немає можливості. У такому випадку постає питання про відповідність чинному законодавству поступки права вимоги і переведення боргу.

Отже, при вирішенні питання про законність поступки права вимоги і переведення боргу потрібно виходити з такого.

1) листом Адміністрації Президента від 23.05.2000 р. №8-7-439/12987 було повідомлено, що Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами і державними цільовими фондами" від 04.03.98 р. №167/98 (далі - Указ) був прийнятий в порядку, передбаченому пунктом 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

У вказаному пункті, зокрема, йдеться про право Президента України видавати укази "з економічних питань, не врегульованих законами". Разом з тим питання поступки права вимоги і переведення боргу на момент видання Указу вже були врегульовані законом - Цивільним кодексом. Норми розділу 17 (статті 197 - 202) Цивільного кодексу Української ССР (далі - ЦК України) є чинними в редакції, затвердженій Законом Української ССР від 18.07.63 р. "Про затвердження Цивільного кодексу Української ССР".

Таким чином, на момент видання Указу суспільні відносини поступки права вимоги і переведення боргу вже були врегульовані законом. Отже, заборона Указом поступки права вимоги і переведення боргу не відповідає пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

2) У разі якщо є суперечність між правовими нормами, застосовуються колізійні норми права, які вирішують питання про те, яка саме з суперечливих норм застосовується. У цьому випадку така суперечність є: Указом заборонена поступка права вимоги і переведення боргу, а ЦК України, навпаки, їх дозволяє.

У разі такої суперечності потрібно виходити з такого:

а) при суперечності між нормами Указу і нормами закону застосовуються норми закону. Закон є нормативним актом, що приймається в особливому порядку, та володіє вищою юридичною силою. При розходженні якого-небудь акта з законом однозначно діє останній;

б) навіть якщо визнати за Указом силу закону (як це було зроблено в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 13.06.2000 р. №1-223/1752 і пункті 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.99 р. №02-5/111), у разі суперечності норм одного закону нормам іншого закону застосовується той з них, який є кодифікованим нормативним актом, тобто ЦК України.

Твердження про те, що укази Президента, прийняті в порядку, передбаченому пунктом 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, мають силу закону (таке твердження міститься в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 13.06.2000 р. №1-223/1752), є вельми спірним. Зазначений пункт "Перехідних положень" не містить такого твердження.

При вирішенні колізійного питання в цьому разі варто було б виходити з того, що для нормативного акта "мати силу закону" і "бути законом" - не одне і те ж. Підтвердження цьому можна знайти в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.98 р. №17-рп/98, в якому, зокрема, вказується, що "Конституційний Суд України виходить з того, що визначення регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 року як "такого, що має силу закону" не є тотожним поняттю "закон" як формі нормативно-правового акта, який приймається Верховною Радою відповідно до встановленої Конституцією України законодавчої процедури...".

Таким чином, Указ, що розглядається, однозначно не є законом (хоч як безперечне це твердження, але й його необхідно обгрунтовувати), і, згідно з колізійними нормами, при вирішенні питання про співвідношення дії Указу і ЦК України у разі суперечностей (у тому числі і з питань поступки права вимоги і переведення боргу) потрібно виходити з переважної дії ЦК України як: а) закону; б) кодифікованого нормативного акта.

Така точка зору знаходить підтвердження в листі НБУ від 31.07.2000 р. №18-213/2495-5185 "Про поступку права вимоги і переведення боргу", який, зокрема, вказує, що "поступка права вимоги і переведення боргу становлять окремий правовий інститут цивільного права заміни сторони в зобов'язанні, змістом якого є можливість сторін за конкретними зобов'язаннями (наприклад, купівля-продаж) передавати третім особам частину своїх прав і обов'язків. Зазначені правовідносини є складовими тієї юридичної основи, на якій будується цивільне право у всьому світі ще з часів римського права. На наш погляд, ч. 1 ст. 14 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами і державними цільовими фондами" від 04.03.98 р. №167/98 про заборону поступки вимоги і переведення боргу не узгоджується зі ст. 197 - 202 розділу 17 Цивільного кодексу України".

3) Відповідно до ст. 197 ЦК України, "поступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору". Таким чином, поступка права вимоги, відповідно до ЦК України, може бути заборонена тільки законом або договором, але не Указом.

Отже, заборона поступки права вимоги Указом (а не законом) суперечить ст. 197 ЦК України і тому є неправомірною.

Можливості ж обмежити укладення операцій переведення боргу розділ 17 ЦК України взагалі не передбачає.

Така точка зору висловлювалася Міністерством юстиції України в листі від 02.05.2000 р. №18-9-3144 "Про поступку права вимоги і переведення боргу": "Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу Української ССР, укладення операцій поступки вимоги допускається, якщо вони не суперечать закону або договору або коли вимога не пов'язана з особистістю кредитора. Зазначена стаття містить вичерпний перелік умов, за яких поступка вимоги не допускається, а також визначено, що додаткові обмеження застосування таких правовідносин можуть бути встановлені тільки законом".

Виходячи з викладеного доцільно буде зробити такі висновки:

- заборона Указом поступки права вимоги і переведення боргу не відповідає пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, оскільки на момент видання Указу суспільні відносини поступки права вимоги і переведення боргу вже були врегульовані Законом;

- при вирішенні питання про співвідношення дії Указу і ЦК України у разі суперечностей (у тому числі і з питань поступки права вимоги і переведення боргу), згідно з колізійними нормами, потрібно виходити з переважної дії ЦК України як: а) закону; б) кодифікованого нормативного акта;

- заборона поступки права вимоги Указом, а не законом, суперечить ст. 197 ЦК України і тому є неправомірною. Можливості обмежити укладення операцій переведення боргу розділ 17 ЦК України взагалі не передбачає.

На пропозицію Нацбанку вирішувати питання про правомірність поступки права вимоги і переведення боргу на підставі зазначених висновків було висловлено: "загалом згодні з позицією" (в абз. 2 листа НБУ від 31.07.2000 р. №18-213/2495-5185 "Про поступку права вимоги і переведення боргу"). Фактично висновок про правомірність поступки права вимоги і переведення боргу зроблено і Мін'юстом у листі від 02.05.2000 р. №18-9-3144 "Про поступку права вимоги і переведення боргу".

Висновок однозначний: поступка права вимоги і переведення боргу правомірні

Висновок однозначний: поступка права вимоги і переведення боргу правомірні.

Протилежна точка зору висловлюється, зокрема, в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 13.06.2000 р. №1-223/1752, листі ДПА України від 19.05.2000 р. №2664/6/24-2116, листі Адміністрації Президента від 23.05.2000 р. №8-7-439/12987. З викладеною в цих листах точкою зору про неправомірність поступки права вимоги і переведення боргу не можна погодитися, тому що вона не відповідає Конституції і ЦК України, не враховує первинності закону, його вищої юридичної сили.

І на закінчення хотілося б сказати про те, що існує судова практика вирішення питання, що розглядається в цій статті. Судова практика все ж іде шляхом визнання відповідності чинному законодавству поступки права вимоги і переведення боргу.


СУТТЄВО

Твердження про те, що укази Президента, прийняті в порядку, передбаченому пунктом 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, мають силу закону (таке твердження міститься в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 13.06.2000 р. №1-223/1752), є вельми спірним. Зазначений пункт "Перехідних положень" не містить такого твердження.


Статті на цю тему в інших виданнях

  • К. Докійчук. Чи заборонена поступка вимоги? // Бізнес, №41, 11.10.99 р.
  • К. Докійчук. Коли без поступки неможливоѕ // Бізнес, №23, 05.06.2000 р.


    Нормативні акти і документи

    1. Цивільний кодекс України.

    2. Указ Президента України "Про заходи з підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами і державними цільовими фондами" від 04.03.98 р. №167/98.

    3. Лист НБУ від 31.07.2000 р. №18-213/2495-5185 "Про поступку права вимоги і переведення боргу".

    4. Лист Міністерства юстиції України від 02.05.2000 р. №18-9-3144 "Про поступку права вимоги і переведення боргу".

    5. Лист Адміністрації Президента від 23.05.2000 р. №8-7-439/12987.

    6. Роз'яснення ВАСУ від 12.03.99 р. №02-5/111.

    7. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 13.06.2000 р. №1-223/1752

© 2000
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua