Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#46 '2000: Практична бухгалтерія - Бухгалтер про оподаткування

Популярно про ВВП і докладно про ПДВ (Початок)

Римма ГРАЧОВА

Продовження

ВВП не гумовий

Здається, зайшли в податкову безвихідь. Хаотичне нагромадження податків призвело до того, що ВВП роздається кому завгодно, тільки не тим, хто брав участь у створенні цих доходів. Адже всі вищенаведені податки (а наведені були лише "зразки", а не повний перелік) та інші їм подібні насправді є чиїмись доходами (доходами Укравтодору (мається на увазі вже скасований, але ще не забутий дорожній збір), комунального господарства тощо). Отже, хочемо ми чи ні, але такі дрібні податки - теж складові ВВП, а якщо так - то й складові доданої вартості, отже, від обкладення ПДВ їх не сховати.

ВВП, як відомо, не гумовий: чим більша його частка припадає на податки, тим менше залишається учасникам його створення (порівняйте мал. 4 з мал. 3 ). Так ВВП перекроюється на користь доходів держави за рахунок доходів підприємств і громадян.

Мал. 4

У діаграмах на мал. 2, 3, 4 ще немає ПДВ. Незважаючи на те, що ПДВ, будучи непрямим податком, не може входити до складу власне доданої вартості, проте кошти на його стягнення завжди містяться в межах ВВП. Тобто сплата ПДВ зменшує доходи громадян, зароблені під час створення ВВП (а де ж їм ще взятись?).

ПДВ у складі доданої вартості відшукати неважко: достатньо зменшити на 16,67% заробітну плату найманих робітників.

Здавалося б: ліпше одразу її зменшувати, аніж морочити людям голову якимось ПДВ (див. мал. 5 і порівняйте з мал. 4).

Мал. 5

"Хитрий" ПДВ: він тільки нараховується понад додану вартість, однак кошти на його стягнення містяться в її межах (а значить, у межах ВВП) у вигляді заробітної плати, 16,67% якої відбирається у громадян під час здійснення ними покупок.

Якщо при цьому громадянин купує імпортну річ, то його особисті доходи виявляються ще раз оподаткованими ПДВ, який був стягнений з імпортера під час ввезення ним товару на митну територію України. Імпортеру цей ПДВ обійшовся в 20% задекларованої вартості і як такий, що ніколи ніким, крім покупця, не буде компенсований, увійшов до складу закупівельної вартості товару. Звісно, що кінцевий споживач не може знати, скільки відсотків у загальній ціні придбаних ним імпортних речей становив ПДВ з імпорту, але те, що ПДВ у цілому для кінцевого споживача імпорту становить не 16,67% у ціні, а значно більшу частку - зайвих доказів не потребує.

При цьому не слід забувати, що на двадцятивідсотковий ПДВ з імпорту, - оскільки цей податок не компенсується, а арифметично збільшує вартість придбання, - додатково (але автоматично, а тому непомітно) "накручується" справжній ПДВ, який становить 20% обсягів реалізації. Знову податок на податок.

До цього питання ми повернемося нижче, а поки що, враховуючи наявність окремого ПДВ на імпорт, сектор державних доходів (на мал. 6 ) слід показати збільшеним (проти зображеного на мал. 5) за рахунок все тих же доходів громадян.

Мал. 6

Так державна частка у складі ВВП з введенням все нових і нових податків поступово "пожирає" доходи тих, хто його створює. Тож немає нічого дивного в тому, що ВВП не зростає, адже вільних доходів, які могли б стати капіталом, спрямованим на інвестування корисної (в сенсі - підприємницької) діяльності, у громадян не залишається: кожен працює на забезпечення свого існування, тобто на споживання, а грубо кажучи - на проїдання.

Вважати, що є податки, які можуть бути сплаченими з чогось іншого, ніж прибуток, - ілюзія

Чинна податкова фантасмагорія справляє враження, що люди, які вирішують податкову долю, зовсім не розуміють, що коштам на сплату податків немає звідки взятись, крім тих доходів, що містяться в межах ВВП.

Жодна держава, як і громадянин держави, не може мати доходів, якщо вона нічого не виробляє. Паразитувати на чужій економіці мало кому вдавалося, і нам ніхто не дасть, бо на те є митне регулювання. Мати значні прибутки з чужої економіки дозволено хіба що Швейцарії, завдяки нейтралітету і міцній банківській системі. Про надійність наших банків годі й згадувати.

Все, що Україні поки що вдається, - це живити валютою чужу економіку як на Заході (зарубіжними банківськими вкладами), так і на Сході (закупівлею всілякого непотребу в Туреччині та Китаї).

Навіть якщо в окремих громадян після "проїдання" залишаються якісь кошти на утворення капіталу, то в нашу економіку цей капітал немає сенсу вкладати. Акції неприбуткові, облігації нічим не забезпечені, про "цінність" інших ЦП за відсутності у виробничій сфері прибутків не може бути й мови.

Постає питання: якщо ми дійсно щось виробляємо, а не дуримо самі себе, і при цьому левова частка ВВП припадає на загальнодержавні доходи, то чому б державі самій не взяти на себе інвестування економіки? Чому нам постійно доводиться чути про пусту казну та ще про очікування зарубіжних інвестицій? Неважко здогадатись чому: мабуть, таки ми нічого не виробляємо, отже, ніякого ВВП не створюємо. Податки ж влада намагається брати з чого завгодно: з грошових, товарних, бартерних, інших якихось потоків (або, як прийнято говорити, "з перших подій"), але не з доходів. Намагається, та нічого не виходить. Зрештою, немає нічого дивного. Щоб була можливість сплачувати податки, треба, щоб були доходи. Це стосується і тих податків, нарахування і сплата яких нібито не пов'язані з доходами. Вважати, що є податки, які можуть бути сплаченими з чогось іншого, ніж прибуток, - ілюзія.

Закон про ПДВ ганяється за "подіями" і зовсім не контролює власне додану вартість

Будь-які види податків, якщо це податки (а не страхові або митні збори), сплачуються з відповідних видів доходів. Додатково оподатковувати доходи введенням нових, хоча й по-іншому названих податків принаймні нечесно. Дуже показовим є те, що в більшості податкових законів у статтях під назвою "об'єкт оподаткування" йдеться насправді про базу для обчислення відповідного податку. Це лукавство з боку органів державної влади.

Видів доходів у всьому білому світі визнається всього два: доходи фізичних осіб і доходи юридичних осіб. Ці доходи і є об'єктами відповідного оподаткування.

Є ще один об'єкт оподаткування, який можна чітко визначити: додана вартість.

Усі інші податки - безоб'єктні, а тому не мають права на існування, бо лягають додатковим тягарем на доходи платників.

Щодо такого об'єкта, як додана вартість, то в Законі України "Про податок на додану вартість" немає жодного слова про те, що об'єктом оподаткування є додана вартість. Об'єктом оподаткування ПДВ там названоѕ операції з продажу. (Але ж то - база для обчислення!) Таке визначення об'єкта навіть для кінцевого споживача (фактичного платника) є несправедливим, бо він платить ПДВ разом з покупкою, операції ж з продажу його не стосуються доти, поки він не стане продавцем, а кінцевий споживач, як відомо, продавцем не стане ніколи. Що стосується юридичного платника (бо Закон написаний саме для нього), то у продавця операції з продажу далеко не завжди дорівнюють доданій вартості (див. табл. 1 ). Не може бути об'єктом оподаткування ПДВ нічого, окрім самої ДВ.

Крім того, в Законі навіщось додатково вказується, що виплата заробітної плати не є об'єктом оподаткування (пп. 3.2.7 Закону). Але ж виплата заробітної плати - це звичайна касова подія, можна сказати, господарська операція, але ніяк її не можна назвати операцією з продажу. Можна довго сперечатися, є чи не є об'єктом торгівлі (себто товаром) робоча сила, але коли йдеться про ПДВ, то суперечок щодо цього не виникає, адже вартість робочої сили (вся нарахована зарплата плюс страхові збори, сплачувані роботодавцем) є невід'ємною складовою частиною доданої вартості, отже, витрати на робочу силу обов'язково обкладаються ПДВ. Ставити ж запитання про обкладання (необкладання) ПДВ фактів виплат заробітної плати просто несерйозно. Якщо навіть припустити таку ймовірність, то цікаво, хто був би офіційним платником такого ПДВ: той, хто платить, чи той, хто отримує платню? Механізм такого стягнення взагалі не вкладається в голові.

Не маючи наміру критикувати чинний закон про ПДВ, разом з тим вважаю за необхідне проаналізувати наявний механізм оподаткування цим податком і окреслити загальну концепцію такого механізму, за яким оподатковуватись буде дійсно додана вартість, а не "подія, що настає першою".

Не новина, що механізм стягнення ПДВ у нас не просто незручний для юридичного платника, а ще й такий, що сприяє економічним злочинам. І якщо злочинність цього механізму вперто не помічається владою, то платникам залишається тільки здогадуватись, що це комусь вигідно, а при нагоді й самим скористатись такою вигодою. У результаті державний бюджет обкрадають усі: і ті структури, під чиї інтереси цей механізм створювався, і звичайні платники, "інтереси" яких не були "заплановані" в законодавчих положеннях.

Інші структури, які мають совість і не фабрикують документи під фіктивні роботи з фіктивним ПДВ до відшкодування, сплаченого (або ще краще: нарахованого) фіктивній фірмі, у будь-якому разі намагаються в кінці кожного звітного періоду створити таку ситуацію на підприємстві, щоб вартості придбаної було якомога більше, а обсягів реалізації - якомога менше. Цікаво, що жодних зусиль тут докладати майже не потрібно. Адже придбаної вартості на будь-якому підприємстві, як правило, значно більше, ніж реалізованої. Підприємства постійно тримають певну норму запасів і постійно, щомісяця, їх поповнюють.

Так, якщо підприємство реалізувало 1000 фізичних одиниць товару, а придбало за цей же період 1500 фізичних одиниць товару, то під час нарахування зобов'язань з ПДВ навіть 50-відсоткова різниця в цінах бюджету не допоможе: ПДВ до сплати буде нульовим.

Обсяг покупок: 1500 х 300 грн = 450000 грн,

у т. ч. ПДВ до відшкодування - 75015 грн.

Обсяг продажів: 1000 х 450 грн = 450000 грн.

у т. ч. ПДВ до сплати - 75015 грн.

Нараховано ПДВ до сплати:

75015 грн - 75015 грн = 0.

Якщо за інших рівних умов різниця в цінах становитиме величину меншу за 50% ціни придбання, то ПДВ матиме від'ємне значення, тобто бюджет ще й винен залишиться, а підприємство подасть декларацію про відшкодування. І хоча такий рецепт може допомогти тільки тимчасово (придбання накопичуються і їх потрібно кудись подіти), та все ж ним користуються.

Між тим, навіть за мінімальних цінових різниць додана вартість наявна, бо сама ця різниця і є ДВ.

Кілька прикладів обчислення ПДВ

Розглянемо кілька прикладів обчислення ПДВ.

Приклад І.

Умова: 1) Обсяг покупок разом з ПДВ становить 10000 грн.

2) Усі покупки реалізовано в товарі звітного періоду.

3) Обсяг реалізації з урахуванням ПДВ становить 15000 грн.

Завдання: Визначити ПДВ до сплати.

Схема 1 - коли вартість ТМЦ під час закупок оприбутковується окремо від ПДВ.

ПДВ до сплати = 2500 - 1667 = 833.

Схема 2 - коли вартість ТМЦ під час закупок оприбутковується разом з ПДВ.

Покупки 10000 Продаж 15000

ПДВ до сплати = (15000 - 10000) х 0,1667 = 833.

Отже, обидва варіанти приводять бухгалтера до однакового результату.

Так, до податкової реформи-97 за схемою 1 обчислювали величину зобов'язань з ПДВ усі підприємства, крім підприємств торгівлі і громадського харчування. Останні обчислювали свої зобов'язання з ПДВ за схемою 2.

На перший погляд здається, що різниці немає. Проте різниця була. Ще й вельми суттєва.

Щоб показати, в чому вона полягала, варто повторити обидві схеми наведеного прикладу, дещо змінивши його умови.

Умова: 1) Обсяг покупок разом з ПДВ становить 10000 грн.

2) З них реалізовано в товарі звітного періоду 7000 грн.

3) Обсяг реалізації з урахуванням ПДВ становить 10500 грн.

Завдання: Визначити ПДВ до сплати.

Схема 1 - коли вартість покупок оприбутковується окремо від ПДВ.

ПДВ до сплати = 1750 - 1667 = 83.

Схема 2 - коли вартість покупок оприбутковується разом з ПДВ.

Покупки      10000  Продаж  10500
З них реалі- 7000
зовано в 
товарі 

ПДВ до сплати = (10500 - 7000) х 0,1667 = 583.

Різниця в тому, що схема 2 дозволяє платникам до зменшення брати тільки ту величину ПДВ, яка припадає на придбану і вже спожиту (реалізовану) вартість, а не на всю придбану, незалежно від того, чи вона реалізована, чи лежить на складі, як це спостерігаємо в розрахунках за схемою 1.

У цьому разі замість того, щоб сплатити до бюджету 583 грн ПДВ, який цілком відповідає величині реалізованої доданої вартості, підприємство платить усього 83 грн, хоча додана вартість становить 3500 грн, а не 500 грн.

Пропоную ще раз змінити умови прикладу, уявивши, що реалізовано всього 30% придбань.

Умова: 1) Обсяг покупок разом з ПДВ становить 10000 грн.

2) З них реалізовано в товарі звітного періоду 3000 грн.

3) Обсяг реалізації з урахуванням ПДВ становить 4500 грн.

Завдання: Визначити ПДВ до сплати.

Схема 1 - коли вартість покупок оприбутковується окремо від ПДВ.

ПДВ до сплати = 750 - 1667 = -917.

Увага! Відшкодування!

Схема 2 - коли вартість покупок оприбутковується разом з ПДВ.

Покупки    10000  Продаж  15000 
З них реа- 3000
лізовано
в товарі 

ПДВ до сплати = (4500 - 3000) х 0,1667 = 250.

Як кажуть, відчуйте різницю.

Умови на вході (покупки) і на виході (продаж) однакові.

Проте, обчисливши ПДВ за схемою 2, підприємство має сплатити до бюджету 250 грн, що цілком відповідає величині доданої і вже реалізованої вартості (1500 грн), а за схемою 1, при тій же величині доданої вартості, виходить, що ПДВ не тільки не потрібно платити - у підприємства навіть виникають права на відшкодування з бюджету в розмірі 917 грн.

Добре, якщо в наступному місяці або нехай навіть через рік (якщо вчителі і лікарі можуть собі дозволити почекати) всі придбання будуть реалізовані, а значить, сплата ПДВ з боку підприємства неодмінно відбудеться. А що як виробництво зупиниться, і всі ці придбання так і залишаться на складі або (чого доброго) стануть непридатними, а то й зовсім зникнуть? Так чи інакше, але підприємство в такому разі стає останнім покупцем, тобто платником ПДВ, що, власне, й сталося при сплаті ПДВ постачальнику.

Виходить, що, повертаючи підприємствам ПДВ на весь обсяг придбань, держава - у разі якщо з якихось, навіть об'єктивних, причин ці придбання не реалізуються, - стає платником ПДВ на їх вартість, незважаючи на те, що останнім покупцем у цьому разі є не вона, а той, хто не зміг (не схотів) реалізувати свої придбання.

Перевага обчислення ПДВ за схемою 2 очевидна, однак це не означає, що в схемі 1 не можна позбутися деяких недоліків.

Якщо ТМЦ оприбутковувати окремо від ПДВ, але при цьому сплачений постачальникам податок не поспішати зараховувати в обороти за дебетом 68-го (641-го нов.) рахунка, а тимчасово зарахувати його в дебет якогось іншого (наприклад, російські бухгалтери дебетують рах. 19), щоб потім, у міру і пропорційно до реалізації цих придбань у своєму товарі, списувати ПДВ з кредиту такого тимчасового рахунка в дебет 68-го (641-го нов.), то величина зобов'язань з ПДВ завжди буде пропорційною вартості, яку підприємство додало до придбаної і реалізувало.

Вищенаведена схема однаково придатна як для торгівлі, так і для виробництва.

Проте в тих податкових умовах, які ми на сьогодні маємо, оподаткування за схемою 1 виявляється далеким від досконалості. До того ж усі його недоліки йдуть на шкоду платникам податків.

Істотним недоліком, як це не парадоксально, виявляється наявність пільг з ПДВ. Адже все, що ввійшло до складу придбаної вартості і не "принесло з собою" ПДВ до відшкодування (зменшення), під час обчислення зобов'язань з ПДВ автоматично виявляється прирівняним до вартості доданої. Отже, підприємство-покупець, не сплативши ПДВ своєму постачальнику, неодмінно заплатить його державі. І якщо у разі купівлі-продажу тут біди не буде, бо покупцеві все одно, як сплачувати ПДВ - через постачальника чи безпосередньо державі (це лише свідчить про те, що пільг з ПДВ насправді не буває), то у випадку з дрібними податками, що "засіли" в ціні, ці "податочки" виявляються незаконно обкладеними ПДВ. Про це ми говорили вище, однак прикладів ще не наводили. Розглянемо. Умови цього прикладу можна змінити, підставивши замість вартості пільгових закупок сумарну величину різних дрібних податків і зборів, які закон милостиво дозволяє відносити до валових витрат. Результат принципово не відрізнятиметься: дрібні податки виявляться обкладеними ПДВ, як обкладеними виявилися "пільгові" ТМЦ.

Пільг з ПДВ не буває

Приклад ІІ
(виконується за схемою 1).

Умова:1)Вартість закупок ТМЦ разом    10000 

З них: - закуплено ТМЦ з ПДВ 6000 у т. ч. ПДВ 1000 - закуплено ТМЦ, не обкла- дених ПДВ (пільгових) 4000 2) Усі придбані ТМЦ реалізовано в товарі звітного періоду. 3) Обсяг реалізації становить 15000 у т. ч. ПДВ 2500

Завдання: Визначити ПДВ до сплати.

ПДВ до сплати = 2500 - 1000 = 1500.

Якщо порівняти результат з тим, що був отриманий на прикладі І (за першою умовою), то різниця 1500 - 833 = 667 становить саме ту частку ПДВ, яка припадає на "пільгові" ТМЦ (4000 х 0,1667 = 667).

Передбачаю заперечення: такого не може бути, оскільки постачальник у цьому разі має продати пільговий товар не за 4000, а за 3333!

Відповідаю: так, але на практиці цього не відбувається ніколи, оскільки ціновий ринок давно сформований, він абсолютно вільний (і, - слід визнати, - це добре!), тому ніхто не втратить нагоди отримати якомога більше прибутку.

Підприємці розуміють пільги з ПДВ так, ніби вони їм особисто надані, а не тим покупцям, які мають право купити товар дешевше. І з цим нічого не можна вдіяти.

Пільги з ПДВ спрацьовують на користь продавця, а ніяк не на користь покупця

Таким чином, пільги з ПДВ спрацьовують на користь продавця, а ніяк не на користь покупця, а тим паче - кінцевого споживача, на якого, власне, і спрямована пільга. Навряд чи хтось може стверджувати, що в нас дешеві ліки, навпаки - вони настільки дорогі, що 20% до ціни "накручувати" вже немає куди. Запевняю: якби продаж медпрепаратів не було звільнено від ПДВ - ціни не були б вищими за ті, що маємо сьогодні.

Щоб пільги з ПДВ спрацьовували на користь соціально захищеної категорії громадян, товар має потрапляти до рук таких покупців цілком "очищеним" від ПДВ на будь-якій стадії виробничо-торгового процесу, а не тільки під час продажу вже готового продукту.

Так, якщо продаж шкільного підручника не обкладається ПДВ, а вартість паперу, з якого він має бути виготовлений, - обкладається (а водночас і поліграфічні роботи, і авторські гонорари, і все-все, з чого складається придбана частина вартості підручника), то від "пільг", що припали на додану вартість останнього продавця, батькам школярів (кінцевим покупцям) мало користі. Адже всі попередні "ПеДеВешки", сплачені видавцем всім попереднім учасникам процесу, увійшли до собівартості цих підручників і мають бути компенсовані останнім покупцем (споживачем).

Звільнити від ПДВ вартість паперу, поліграфічних послуг і всі інші складові вартості шкільного підручника практично неможливо через громіздкість процедури відстеження операцій, пов'язаних з процесом виготовлення пільгового товару. Відомо, що папір виготовляється не тільки для підручників. Крім того, продавці паперу не наділені правами запитувати у покупця, навіщо той замовляє папір. Утім, покупець теж не зобов'язаний звітуватися перед своїм постачальником, навіть в обмін на "знижку" у вигляді ПДВ. А про те, наскільки це ускладнило б облік для бухгалтера і процедуру перевірки для податкового інспектора, навіть думати не хочеться. Де вже там говорити про дотримання принципу економії!

Перший висновок щодо пільг з ПДВ. Якщо підприємство отримує пільгові ТМЦ для подальшої переробки і реалізації їх вже в іншій якості, то для суб'єкта, який є останнім покупцем, попередня пільга вже не має жодного значення: він платить ПДВ на всю ціну придбання, отже, є платником ПДВ замість попереднього пільговика.

Другий висновок щодо пільг з ПДВ. Якщо підприємство виготовляє і реалізує пільговий товар, до складу вартості якого входить "не пільгова" придбана вартість, то ПДВ на неї змушений компенсувати останній покупець готового "пільгового" товару. Звісно, що цей ПДВ не буде досягати 16,67% в ціні, але факт є фактом: у "пільгових" товарах міцно сидять усі ПДВ попередніх продавців-учасників.

Для того, щоб у кожного з учасників виробничо-торгового процесу податком на додану вартість обкладалася саме додана, а не придбана (чужа додана) вартість, необхідно скасувати пільги.

Все негативне, сказане у зв'язку з ПДВ, стосується не самого податку, а механізму його стягнення. Тож саме механізм потрібно міняти, а не відмовлятися від ПДВ.

Пора покінчити з подвійним оподаткуванням

Яку частку ВВП становлять доходи держави у вигляді податків? Різні статистичні дані коливаються близько частки в 30%. Але ж якщо коштам на сплату податків більш ніде узятися, крім як із самого ВВП, то виходить, що понад чистих (отриманих на руки або тих, що залишились у розпорядженні підприємств) доходів платники віддають 42,86% на різні податки.

Приклад ІІІ.
Умова: ВВП становить 300,0 млрд грн
       Податки       90,0 млрд грн       (або 30% ВВП)

Завдання: Знайти коефіцієнт оподаткування відносно чистих доходів.

ВВП - Податки = Доходи підприємств і громадян

300,0 - 90,0 = 210,0;

90 / 210 = 0,4286

Перевірка:

210 х 0,4286 = 90 або 210 х 1,4286 = 300.

Таким чином,

якщо припустити, що в державі скасовано всі податки і залишився тільки ПДВ, то виходить, що громадяни (а приватні підприємства і ТзОВ теж уособлюють громадян) сплачували б у такому разі ПДВ в розмірі 42,86% понад ціни покупок.

Чи не забагато?

Тим більше, що державні доходи податками не вичерпуються. У бюджет закладається багато інших джерел. Крім того, не варто забувати, що значна частина підприємств перебуває в державній власності. Доходи таких підприємств насправді є державними доходами. Також у значній частині акціонерних підприємств держава тримає контрольні пакети акцій. Отже, левова частка дивідендів належить державі.

З нашим нерозвинутим внутрішнім ринком, низьким рівнем споживання тягар подвійного оподаткування не витримати

Таким чином, на діаграмі мал. 6 на стор. 56 потрібно було б посунути лінію, що розділяє доходи держави і доходи підприємств, у бік збільшення державних доходів за рахунок доходів підприємств, тобто зменшивши останні. Однак, щоб не лякати читачів, не будемо цього робити. Достатньо лише уяви. Здавалося б, де воно, те багатство? А ніде. Бо відсотки - то одне, а абсолютні величини - інше. Це ще раз підтверджує припущення, що в нашій державі настільки низький ВВП (в абсолютних значеннях), що ніяких податків вистачити не може. Споживачів багато, виробників - мало. То, може, слід оподатковувати саме споживання і тим самим нарешті припинити виснажувати виробництво? Схоже, що іншого виходу у нас немає.

Про те, наскільки шкідливо в нинішніх умовах незростання (я не кажу: падіння) ВВП збільшувати частку податків або зменшувати бюджетні видатки, згадувалося на початку цієї статті. Тепер час сказати, що залишати оподаткування на рівні 42,86% того, що мають громадяни, теж не можна, бо наслідки всім очевидні.

Для того щоб отримати доходи у вигляді податків, державним органам потрібно припинити гонитву за "подіями" і спрямувати зусилля на зростання ВВП, тобто доходів. Доходи ж, як відомо, - це не подія, а новостворена вартість.

Вважати доходами все, що перевищує 17 гривень на місяць, - злочин щодо громадян

Для того щоб мати можливість сплатити податок, суб'єкту потрібно не подію зафіксувати в обліку, а створити нову вартість або отримати щось назавжди. А до того ж - виключити з отриманого певну частину на компенсацію витрат, аби мати змогу продовжувати діяльність. Для підприємств це є витратна частина в обсягах реалізації, для громадян - прожитковий мінімум. Вважати доходами все, що перевищує 17 гривень на місяць, - злочин щодо громадян. Прожитковий мінімум мовою політекономії називається витратами на відтворення робочої сили. Ніхто цього твердження ще не спростував.

Якщо будь-який податок, як би він не називався, фактично платиться з доходів і тільки з доходів, а ПДВ - це податок одразу на всі доходи, які тільки можуть бути (див. вище), то в умовах наявності поряд з ПДВ багатьох інших податків таке оподаткування називається подвійним, а іноді навіть потрійним і більше.

Нам, з нашим нерозвинутим внутрішнім ринком, низьким рівнем споживання тягар подвійного оподаткування не витримати.

Тож якщо ми хочемо стати багатшими, то маємо зробити вибір:

- або податок на прибуток підприємств і доходи фізичних осіб;

- або податок на додану вартість.

ПДВ як додатковий податок на доходи в країнах Європи вводився для стримання перевиробництва і обмеження споживання.

У нас ПДВ вводився в абсолютно протилежній ситуації. Однак скасовувати ПДВ недоцільно. Чому? Тому що рядові громадяни від цього не виграють, адже наївно сподіватися, що після скасування ПДВ ціни впадуть на 16,67%! Джина випущено.

А що як піти іншим шляхом? Що як скасувати податок на прибуток і доходи фізичних осіб, а заразом і всі дрібні податки, залишивши тільки ПДВ, акциз і мито? Звісно, що при цьому залишаються страхові збори. Однак про них у цьому разі не йдеться, бо страхові збори - не податки, а частина вартості робочої сили і належать вони до непрямих доходів громадян.

ПДВ - єдиний з усіх податків, який дозволяє контролювати динаміку ВВП

Ну то й що, що ПДВ і акциз за класифікацією належать до непрямих податків? Зате їх платять усі громадяни.

А хто такі громадяни? Це учасники створення ВВП і реальні отримувачі доходів.

Виходить, що підприємства будуть взагалі звільнені від податків на доходи? Не зовсім так.

По-перше, підприємства залишаються юридичними платниками ПДВ, тобто збирачами цього податку, а значить, при формуванні цін змушені будуть рахуватися з ним, іноді поступившись своїм прибутком.

По-друге, засновниками, а отже, власниками більшості підприємств є теж громадяни. А громадяни-власники - це теж покупці (ще й які!), а значить - платники ПДВ. Більше особистих доходів - більше особистих покупок - більше ПДВ.

По-третє, якщо підприємства державної форми власності таким чином виявляються звільненими від сплати податків на доходи, то це не так вже й погано, якщо не сказати - добре. Бо державні доходи рано чи пізно повинні перетворитися на доходи громадян.

По-четверте, таким чином виявляться оподаткованими не лише легальні, а й так звані тіньові доходи. Це стане можливим перш за все тому, що ПДВ, на відміну від податку на прибуток і багатьох інших податків, є податком на споживання, а не на виробництво. Адже щоб обкласти податком прибуток підприємств, чи товарний оборот, чи доходи фізичних осіб, державі потрібно знати про їх існування, тобто про те, де і яким чином ті чи інші доходи в того чи іншого суб'єкта з'явилися.

А от податок на додану вартість збирається за фактом витрачання цих доходів, а не за фактом їх створення (отримання). І що дуже важливо: державі не потрібно чекати, коли факт витрачання нарешті відбудеться, адже в механізм збирання ПДВ закладено механізм кредитування держави підприємствами, які доводять продукт до кінцевого споживача. Отже, якщо податок сплачується за фактом витрачання доходів, а не за фактом їх отримання, то всі тіньові доходи так чи інакше виявляться оподаткованими.

На той випадок, якщо хтось захоче заробляти тут, а "витрачатися" за кордоном - нехай собі витрачається, бо на ввезення товарів з-за кордону теж має бути ПДВ для всіх: як для суб'єктів підприємництва, так і для громадян. При цьому на митниці зовсім не потрібно дізнаватися: для власного споживання придбано товар чи на продаж.

Якщо після ввезення цей товар буде продано - людина сама піде до податківців і задекларує цей факт, ще й документом підтвердить. Вона сама буде в цьому зацікавлена, бо ніхто не хоче сплачувати ПДВ двічі. Таким чином і ринкові торгівці мають бути включені до лав платників (а насправді збирачів) ПДВ, а отже, і вони будуть брати участь у кредитуванні держави. Однак такий "сценарій" можна передбачати лише за умови, якщо ПДВ з імпорту, сплачений імпортером, буде зараховуватись як податковий кредит нарівні зі звичайним ПДВ.

Податок на прибуток можна зобов'язати сплачувати лише суб'єктів-експортерів. Але тільки з результатів, отриманих за експортними угодами, оскільки ставка ПДВ на експортні операції має залишитися нульовою.

Щоб грамотно виявити прибуток, потрібна фаховість

Податок на прибуток поряд з ПДВ можна залишити для монопольних галузей і сфери фінансової діяльності. З часом, поступово, разом із зростанням обсягів виробництва і доходів, можна буде всім суб'єктам підприємництва повернутися до податку на прибуток. Але на сьогодні ми ще не готові витримати "європейське" подвійне оподаткування.

Податок на прибуток - це теж прогресивний податок. Проте слід визнати один його недолік: наші податківці так і не навчилися його збирати. Спочатку вони довго не могли навчитись відрізняти прибуток від собівартості. Потім, визнавши, що це для них надто складно, запровадили "дохідно-витратну валовість", що виявилося громіздким для бухгалтера і так само складним для податківця. Врешті-решт податківці зізналися в своєму безсиллі, запропонувавши "непрямі методи". Зовсім не дивно, що з цього теж нічого не вийшло. Так чи інакше, але щоб грамотно виявити прибуток, потрібна фаховість.

З податком на додану вартість значно легше. Цей податок саморегулюючий, а точніше, - якщо можна так висловитись, - самозбираючий. У механізм його збирання закладено податковий конфлікт між покупцем і продавцем. (Слід сказати: це нормальний, здоровий конфлікт.) Податківцям залишається роботи небагато. Заразом і з дотриманням принципу економії все буде гаразд.

Щодо визначеності і зручності, то за умови, коли об'єктом оподаткування стане саме додана вартість, а не стихійні потоки, цим двом принципам ПДВ цілком буде відповідати.

Крім того, ПДВ - податок не менш справедливий, ніж податок на прибуток (доходи). Різниця лише в тому, що податок на прибуток зменшує доходи одержувача до їх отримання на руки, а ПДВ зменшує їх уже за фактом здійснення покупок. Частка ПДВ однакова в усіх товарах. Це і є рівномірність податкового навантаження. А пропорційність ПДВ полягає в тому, що кожен громадянин або кожна родина не можуть витрачати більше, ніж це їм дозволяє особистий або родинний бюджет. Таким чином податки сплачуються пропорційно доходам.

Додатковою і в наших умовах найбільш значною перевагою ПДВ над іншими податками є прямо пропорційна залежність між ПДВ і ВВП. Така залежність відкриває можливість дієвого контролю за динамікою ВВП.

Слід знову ж таки підкреслити, що пропорційність між ПДВ і ВВП можлива лише за умови, що об'єктом оподаткування стане додана вартість.

Наведеними раніше прикладами (І, ІІ, ІІІ) показано, що додана вартість навіть при найменших обсягах реалізації має місце. Адже кожен з суб'єктів - учасників виробничо-торгового процесу доведення товару до кінцевого споживача до вартості, раніше ним придбаної, неодмінно додає свою.

Головне правило: базою для обчислення зобов'язань з ПДВ завжди (як і раніше) має бути обсяг реалізації, а базою для обчислення величини ПДВ до зменшення1 має стати частина придбаної вартості, яка на даний час виявилася реалізованою в товарі звітного періоду.

Такий механізм дозволить частину ПДВ залишати в місцевих бюджетах. Треба сказати, на сьогодні це робити навіть за великого бажання неможливо, бо не може одна область отримувати ПДВ, а інша - його відшкодовувати. Зникне проблема повернення коштів з бюджету, оскільки зайві кошти туди не надсилатимуться.

І ще одна обов'язкова умова. Для того, щоб ПДВ дійсно справлявся з доданої вартості і навіть випадково не поширювався на вартість придбану, необхідно:

по-перше, ПДВ, що справляється при розмитненні імпорту, зараховувати як податковий кредит;

по-друге, скасувати всі пільги з ПДВ. Точніше, з примарних пільг зробити реальні.

Пенсіонери та інші громадяни, що належать до захищеної категорії населення, реально матимуть пільги з ПДВ не тоді, коли так звані пільгові товари стають пільговими тільки на виході з конвеєра або аж в аптеці чи магазині, а тоді, коли кожному з цих громадян буде забезпечено реальну надбавку до пенсій і зарплат у тому ж розмірі, що й ПДВ до цін. Отже, вони завжди матимуть можливість придбати товар разом з ПДВ, якщо цей ПДВ буде наперед компенсовано державою. Підприємства, нараховуючи такі компенсації, мають зменшувати свої зобов'язання щодо сплати ПДВ проведенням: Д-т 68 К-т 70 (або: Д-т 641 К-т 661, якщо використовується новий План рахунків).

У торгівлі на ринках теж неважко забезпечити справляння ПДВ навіть без касових апаратів. Кожен продавець має постійне місце і середньодобову виручку. Незначна похибка в обчисленні ПДВ не матиме жодного значення. Ті торгівці, які продають не власну продукцію, а перепродають те, що закупили в інших, самі будуть зацікавлені в легалізації (декларуванні) своїх доходів і в розкритті походження своїх товарів. Що стосується бабусь з пучками зелені, то нехай би торгували на здоров'я. Не думаю, що державі ці бабусі щось заборгували. Радше навпаки.

Нульову ставку експортерам слід залишити. Закордонні споживачі не можуть бути платниками нашого ПДВ, оскільки доходів наших вони не отримують. Це єдиний випадок, коли ПДВ на придбання має бути відшкодованим. Припускаю, що це стимулюватиме експорт. Хоча щодо цього можна ще подискутувати.

На жаль, у рамках однієї статті неможливо викласти всі умови оподаткування, однак можна запевнити, що будь-яка проблема відносно механізму справляння податку на ДОДАНУ вартість не може залишитись нерозв'язаною.

Передусім потрібно визначити розмір ставки ПДВ. Не маючи в розпорядженні відповідних цифрових даних, ставку ПДВ нам визначити важко. У бюджетного комітету ВР всі карти в руках. А ми залишаємося впевненими лише в одному: 42,86% - це багато. ПДВ не повинен перевищувати 30%2, а отже, в ціні товару частка податку становитиме 23%. Можливі інші варіанти, але в будь-якому разі ставка має бути єдиною, а пільги - адресними.

Щодо державних доходів, що надходять у вигляді податків, то не слід забувати, що, крім ПДВ, залишаються акциз і мито.

Величина державних доходів залежить не від відсотків, а від абсолютної величини ВВП. Якщо ВВП становить незначну величину, то навіть у разі 90-відсоткових податків державі не вистачатиме.

Виконання бюджету в частині податкових надходжень навіть за найменших ставок може забезпечити тільки відповідна величина ВВП. Зменшення надходжень - сигнал до дій: виробництво падає.

Тож якщо виявиться, що при 30% ПДВ до казни надходить мало коштівѕ

Що ж, скільки виробили...


СУТТЄВО

Про те, як зробити, щоб система оподаткування справді діяла як СИСТЕМА, де механізм оподаткування міг би бути пов'язаним як з механізмом ціноутворення на кожному окремому підприємстві, так і з механізмом контролю за зростанням валового внутрішнього продукту держави, а отже, і доходів бюджету - про все це, а також про різні навколоподаткові проблеми - у цій статті. Однак не рекомендую її читати тим, хто не вірить, що складні проблеми найчастіше вирішуються саме простим способом.

Насправді теперішня законотворча практика в галузі оподаткування керується одним принципом, а точніше, лозунгом: "Більше податків, хороших і різних!" При цьому зовсім не береться до уваги, чи виправдовує введення того чи іншого дрібного податку витрати на його збирання. Усі пам'ятають гербовий збір, дорожній збір, є інші приклади, але ніхто не підраховував їх справжню дохідність - економію себто.

Докорінно хибною є думка, ніби зростання ВВП можна стимулювати чимось іншим, ніж зростанням доходів населення. Більше того: ці дві величини невід'ємні одна від одної, бо доходи населення є складовою частиною ВВП.

Наші аналітики або просто не звертають уваги на те, що деякі "обов'язкові" платежі за своїм змістом не вписуються ні в додану, ні навіть у придбану вартість, або ж самі остаточно заплутались у складових ціни. Безглузді за своїм змістом податки не тільки засмітили поняття ціни - вони взагалі не вміщаються в рамки ціноутворення.

Особливо не витримує критики комунальний податок, який спрямовується до місцевих бюджетів нібито для підтримання функціонування комунального господарства. До чого там кількість працюючих і розмір мінімуму? А просто так, щоб відволікти увагу платників від суті такого оподаткування, бо цей податок - теж не що інше, як завуальований податок на прибуток. Комунальний податок не тільки безджерельний (якщо, звичайно, не продовжувати вперто не визнавати його джерелом прибуток) - він ще й безоб'єктний. І справді: не можна всерйоз вважати об'єктом оподаткування чисельність працюючих, помножену на мінімум заробітку!

"Хитрий" ПДВ: він тільки нараховується понад додану вартість, однак кошти на його стягнення містяться в її межах (а значить, у межах ВВП) у вигляді заробітної плати, 16,67% якої відбирається у громадян під час здійснення ними покупок.

Все, що Україні поки що вдається, - це живити валютою чужу економіку як на Заході (зарубіжними банківськими вкладами), так і на Сході (закупівлею всілякого непотребу в Туреччині та Китаї).

Не новина, що механізм стягнення ПДВ у нас не просто незручний для юридичного платника, а ще й такий, що сприяє економічним злочинам. І якщо злочинність цього механізму вперто не помічається владою, то платникам залишається тільки здогадуватись, що це комусь вигідно, а при нагоді й самим скористатись такою вигодою. У результаті державний бюджет обкрадають усі: і ті структури, під чиї інтереси цей механізм створювався, і звичайні платники, "інтереси" яких не були "заплановані" в законодавчих положеннях.

Для того, щоб у кожного з учасників виробничо-торгового процесу податком на додану вартість обкладалася саме додана, а не придбана (чужа додана) вартість, необхідно скасувати пільги.

ПДВ як додатковий податок на доходи в країнах Європи вводився для стримання перевиробництва і обмеження споживання. У нас ПДВ вводився в абсолютно протилежній ситуації. Однак скасовувати ПДВ недоцільно. Чому? Тому що рядові громадяни від цього не виграють, адже наївно сподіватися, що після скасування ПДВ ціни впадуть на 16,67%! Джина випущено.

Податок на прибуток - це теж прогресивний податок. Проте слід визнати один його недолік: наші податківці так і не навчилися його збирати. Спочатку вони довго не могли навчитись відрізняти прибуток від собівартості. Потім, визнавши, що це для них надто складно, запровадили "дохідно-витратну валовість", що виявилося громіздким для бухгалтера і так само складним для податківця. Врешті-решт податківці зізналися в своєму безсиллі, запропонувавши "непрямі методи". Зовсім не дивно, що з цього теж нічого не вийшло. Так чи інакше, але щоб грамотно виявити прибуток, потрібна фаховість


Примітки:

1 Ми правильно називаємо це податковим кредитом, бо саме платник кредитує державу через свого постачальника. Однак податківці розуміють його інакше: вони чомусь думають, що таким чином держава дає платникам кредит, а не навпаки.

230 : 130 = 0,23.


Читайте в наступному номері

Шановні читачі!

Продовжуючи знайомити вас з найцікавішими, на наш погляд, статтями, надрукованими в найпопулярніших бухгалтерських виданнях в липні-вересні 2000 р., пропонуємо вашій увазі чергову добірку статей, згрупованих за такими рубриками:

I. Бухгалтерський облік

II. Податки. Збори. Платежі

III. Загальні положення та особливості здійснення деяких видів діяльності

IV. Контролюючі органи

V. Інші консультації

VI. Митниця і зовнішньоекономічна діяльність

© 2000
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua