Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#48 '2000: Практична бухгалтерія - Арбітраж: земельний податок << >>

Судова практика вирішення спорів із сплати земельного податку

Ігор ЄСІПОВ,
зав. юрконсультації ЮФ "ПАЛІЙ"


ВАСУ вважає, що відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників і землекористувачів від сплати земельного податку

Каменем спотикання описаних в численних публікаціях судових рішень є правомірність залучення власників нерухомості до фінансової відповідальності за несплату ними земельного податку з земельних ділянок, не переоформлених на них у встановленому порядку в зв'язку з придбанням відповідної нерухомості. Про це, зокрема, писали: С. Теньков ("ГК" №19/99; цей матеріал був опублікований також низкою інших видань), І. Вікентьєв ("Юридична практика" №15/99), А. Омельченко ("ЮП" №43/2000) та інші.

Як правило, арбітражні суди першої інстанції під час вирішення справ цієї категорії виходять з наявності на спірні земельні ділянки документів, що встановлюють право, якими, відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України, є державні акти.

Гайковий ключ в працюючий механізм був кинутий Вищим арбітражним судом України (ВАСУ) - у вигляді Листа від 07.02.2000 р. №01-8/48 "Про деякі питання практики вирішення спорів з участю податкових органів", де в п. 3 інформується про позицію судової колегії ВАСУ з цього питання. Суть цієї позиції втілена в описаній листом постанові колегії і зводиться до такого: відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників і землекористувачів від сплати земельного податку.

Автор цієї публікації в березні 1999 р. ініціював позов підприємства "Л" про визнання недійсним рішення N-ської податкової інспекції про притягнення до фінансової відповідальності позивача за несплату земельного податку. Предметом спору були земельні ділянки під водопровідними спорудами, переданими позивачеві ще за царя Гороха рішенням центральних органів влади організацією, яка була генеральним підрядчиком під час їх спорудження на землях, закріплених за нею ж державним актом на право постійного землекористування. Рішенням арбітражного суду Львівській області від 25.05.99 р. позов про визнання недійсним рішення ДПІ про накладення фінансових санкцій на суму 39058,57 грн був задоволений. Постановою наглядової інстанції від 04.08.99 р. рішення суду було залишено без змін, а в задоволенні заяви відповідача про перегляд зазначеного рішення - відмовлено.

На момент виходу в світ листа справа перебувала на перегляді в судовій колегії ВАСУ. Треба зізнатися, що в автора цієї публікації похолоділи руки, коли він, переглядаючи в правовій базі черговий пакет документів, що надійшли з ВАСУ, ознайомився з наведеною вище думкою колегії, оформленою у вигляді судового акта ім'ям України.

Однак, на невимовне здивування автора, постановою судової колегії ВАСУ від 22.05.2000 р. рішення і постанова арбітражного суду Львівської області з цієї справи були залишені без змін.

Не позбавлено цікавості, яким чином колегія, не вступаючи по суті в конфлікт з позицією ВАСУ, викладеною в листі, ухитрилася (в цьому конкретному випадку) залишити в силі судові акти, прийняті арбітражним судом Львівської області.

Витяг з мотивувальної частини постанови судової колегії ВАСУ від 22.05.2000 р.:

"...Судова колегія погоджується з доводами заявника (тут і далі виділення і примітки автора) стосовно того, що підставою для сплати податку є фактичне користування земельною ділянкою. За умови доведеності факту дійсного користування позивачем спірною земельною ділянкою площею 15,3 га (як це зазначено в акті перевірки податкової служби) саме відсутність державного акта, що посвідчує право користування... (позивачем) ...не звільняла б останнього від сплати земельного податку за користування згаданими земельними ділянками.

Водночас з листа З-кого районного відділу земельних ресурсів від 23.03.99 р. вбачається, що на ...спірні земельні ділянки... виконкомом З-ської районної ради народних депутатів видані державні акти, що посвідчують право користування землею "О". Визнання позивача дійсним користувачем спірними земельними ділянками саме у визначених розмірах не вбачається можливим, оскільки наявні у справі документи не підтверджують дані про належність позивачеві... спірних земельних ділянок... на праві користування з огляду на вимоги ст. 22 Земельного кодексу України.

Наявний у матеріалах справи акт прийому-передачі водопровідних споруд з балансу "О" доводить лише факт будівництва та передачі зазначених об'єктів будівництва на баланс позивача. Посилання заявника за цих обставин на положення ст. 30 Земельного кодексу України є безпідставним, оскільки з наданих документів неможливо достеменно встановити, на яких саме земельних ділянках відбувалось будівництво; яку площу на спірних земельних ділянках займали водопровідні споруди, які були передані на баланс позивача. Тобто представлені судовій колегії документи не доводять дійсного користування згаданих земельних ділянок у користування позивача, тим більше у визначених розмірах ділянок (!!!).

...З огляду на наведене судова колегія відзначає, що рішення та постанова арбітражного суду у Львівській області у даній справі відповідають чинному законодавству України, і не вбачає правових підстав для їх скасування чи зміни".

Погоджуючись з висновком колегії по суті, автор, проте, не зовсім згоден з його мотивуванням.

Отже, на думку колегії, підставою для сплати земельного податку є "фактичне користування земельною ділянкою". Цей висновок, будучи оціночним, не грунтується на законі. Річ у тім, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом, а питання плати за землю - відповідним Законом "Про плату за землю" (до речі, авторство цього вислову належить (?)... відповідачу-ДПІ; таким висновком відповідач обгрунтовував неправомірність рішення арбітражного суду Львівської області в заяві про його перегляд в порядку нагляду, аргументуючи його, проте, нормами Земельного кодексу. Див. також статтю К. Гривнака у "Віснику податкової служби України" №20/1999).

Так ось, статтею 13 Закону "Про плату за землю" (далі - Закон) встановлено, що "підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру". Ці дані, згідно з п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 12.01.93 р. №15, формуються на основі реєстрації права власності, права користування землею, а також договорів на право оренди землі (на що справедливо звернули увагу в своїх публікаціях С. Теньков та інші автори) і оформляються у вигляді відповідного документа, що встановлює право (тобто в цьому випадку державного акта - ст. 23 Земельного кодексу).

Таким чином, правових підстав для нарахування податку і, відповідно, для його сплати за саме по собі "фактичне користування землею" нема. До речі, статтю 13 Закону наполегливо "не помічає" ВАСУ ні в своєму листі, ні в наведеній вище постанові. Це симптоматично.

Як це не сумно, за останній рік спостерігаємо певні тенденції, пов'язані з відходом ВАСУ від властивих йому позицій щодо здійснення принципів правосуддя. Автор не береться стверджувати, чому це відбувається. Можливо, причина - в судовій реформі, проведення якої деклароване Президентом, і невизначеності в зв'язку з цим місця, ролі і функцій ВАСУ в структурі судової системи України. Але те, що ВАСУ зазнає колосального тиску з боку виконавчої влади і став приділяти особливу увагу різного роду "проханням" представників цієї влади, неможливо не відчути навіть збоку. Проілюструвати сказане можна, наприклад, епопеєю з внесками до Інноваційного фонду. (Про це ми розкажемо вам у наступній публікації.)

Спробуємо розібратися в причинах, що лежать в основі цієї категорії спорів. Оскільки вже ВАСУ в окремих випадках здійснює правосуддя на підставі оціночних суджень, то й нам, грішним, треба тримати ніс за вітром, оскільки "жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна", а "ворога треба бити його ж зброєю" (сказане не спрямоване проти будь-кого конкретно, оскільки Держава - поняття абстрактне, а "інтереси Держави", "державні інтереси" й інтереси певних осіб, що перебувають на державній службі і/або уособлюють Державу, - поняття не тотожні).

У чому ж ці причини?

Загрузши в бюрократії і/або корупції, відповідні органи влади під різними приводами не здійснюють у встановленому порядку перереєстрацію прав на земельні ділянки, що перебувають під нерухомістю в зв'язку з переходом права власності на цю нерухомість (ст. 30 Земельного кодексу України). У зв'язку з цим де-факто (і де-юре) на кожному кроці виникають ситуації, коли нерухомість закріплена за одним власником, а земля під нею - за іншим (іноді навіть не за попереднім).

Тож не буде зайвим нагадати владі (в тому числі й ВАСУ, якщо вже він вирішив дотримуватися не букви закону, а свого трактування його вибіркових норм) таке. Податок у вигляді земельної плати або плати за оренду землі сплачується до бюджетів тих рівнів, які в особі їх уповноважених органів вносять зміни в земельний кадастр на підставі документів (що ними ж і видаються) і об'єктивно зобов'язані робити все для їх (бюджетів) законно-максимального наповнення. У зв'язку з цим немає сенсу звинувачувати в тому, що відбувається, податкові органи, які намагаються "вибити" кошти з платників податків (має ж цим хоч хтось займатися! - тим більше, що це природна функція податкового відомства!). Проблема полягає в спрямованості цих зусиль, тобто у виявленні власників державних актів на право власності або постійного користування на відповідні земельні ділянки.

Декілька порад: що ж робити в ситуації, що склалася?

Додержуючись букви закону, платити за землю повинен той, за ким вона рахується в земельному кадастрі. Таким чином, виходячи з елементарної логіки платника податків необхідно визначати не "за фактичним користуванням" (поняття у всіх відношеннях незрозуміле, оскільки ніким і ніде не визначене), а наявними даними земельного кадастру. В іншому разі можливе стягування плати (податку) за один і той же об'єкт з двох і більше суб'єктів, оскільки зареєстрованим власником (користувачем) землі може бути тільки один суб'єкт, а "фактичними користувачами" - бозна-скільки.

На рівні конкретного платника податків (в умовах наявного правового свавілля) автор радив би пам'ятати таке.

Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу Української ССР, момент переходу права власності набувачеві майна правомірно встановлювати договором.

У зв'язку з цим уявляється доцільним обумовлювати в договорі момент переходу права власності на нерухомість моментом перереєстрації земельної ділянки, на якому вона розташована. У договорі необхідно також застерегти, що він (договір) є підставою для переоформлення відповідної земельної ділянки на набувача нерухомості (з метою блокувати відмову відповідного органу в перереєстрації). Інтереси ж особи, яка відчужує нерухомість, захищаються застереженням, що набувач зобов'язаний в такий-то термін подати документи на перереєстрацію відповідної земельної ділянки.

Збитки продавця, пов'язані з невиконанням цього зобов'язання набувачем, відшкодовуються останнім в повному обсязі. А для більшої відповідальності можна передбачити і штрафні санкції... Позиція, звичайно, не ідеальна, оскільки вам можуть приписати "фактичне користування" (про це трохи нижче); крім того, з прийняттям Податкового кодексу, беручи до уваги його проект, з'явиться обов'язок сплати податку на нерухомість, і навряд чи продавець погодиться платити його за вас, поки ви не втрясете "земельне питання".

Кращим виходом зі становища уявляється звернення до арбітражного суду з позовом про визнання відмови у видачі державного акта недійсною (або бездіяльності органу в його видачі незаконною) і спонуканням в оформленні необхідного державного акта. Якщо й там вам відмовлять у задоволенні ваших законних вимог - не біда. Це саме той випадок, коли справу варто і програти, тому що з таким рішенням, "фактично користуючись" земельною ділянкою, ви можете не платити податок всю решту життя (статті 35, 80, 115 АПК України).

Чому б і ні, хіба це не є встановленням в судовому порядку відсутності вашого права на землю? Нехай спробують фіскали прийти до вас з даними "річного звіту відділу земельних ресурсів" (саме на підставі такого звіту був оштрафований позивач в описаній автором справі). Спитайте, на підставі яких даних складено цей звіт, і покажіть рішення суду...

Якщо по вашу душу вже прийшли

Уявляється виправданим залучати до розгляду такого роду справ як третіх осіб ті органи, що відмовляють суб'єктам права на землю в її переоформленні. По кожному встановленому в ході судового розгляду випадку порушення прав землекористувачів необхідно просити суд винести окрему ухвалу (ст. 90 АПК України). У цьому випадку, навіть якщо на вас накладено санкції, ви без особливих зусиль зможете компенсувати завданий вам збиток за рахунок відповідного органу влади, заявивши згодом відповідний позов.

Що ж до "фактичного користування" землею, то автор недаремно навів мотивувальну частину постанови судової колегії ВАСУ. Виходячи з логіки колегії довести в цьому разі "фактичне користування" землею, а тим більше в якихось конкретних розмірах, неможливо, оскільки єдиним документом, що дозволяє легітимно визначити такий розмір, є державний акт. Нехай фіскали спробують розрахувати розмір ділянки (НА ПІДСТАВІ ДАНИХ ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ! - ст. 97 Кодексу), що розташована безпосередньо під вашою нерухомістю. Не гріх нагадати тим, хто забув (а тим більше тим, хто не знав або не хоче знати), що, відповідно до ст. 96 Земельного кодексу (призначення державного земельного кадастру), кадастр призначений, зокрема, для ОБГРУНТУВАННЯ РОЗМІРІВ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ.

ЯКЩО зможуть розрахувати й обгрунтувати, то за своє і платити не гріх...

P.S. І. Вікентьєв у статті "Феміда риє землю" ("ЮП" №15/99) пише про сформовану з цього питання думку заступника голови Вищого арбітражного суду України А. Осетинського, яка висловлена в листі ВАСУ від 07.02.2000 р. №01-8/48 (відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників і землекористувачів від сплати земельного податку).

Постанова судової колегії ВАСУ від 22.05.2000 р., описана в цій статті, підписана головуючим - Анатолієм Йосиповичем Осетинським...

<< >>
© 2000
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua