Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#01 '2001: Практична бухгалтерія - Відпустки за власний рахунок << >>

У разі простою підприємства відпустку за свій рахунок надавати можна

Максим
ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ,

юрист консалтингової
групи
"Дебету-Кредиту"

Віталій МОСЕЙЧУК,

редактор
"Документів для роботи"

Кодекс законів про працю має перевагу перед законом про відпустки

Законом України від 02.11.2000 р. №2073-III "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки" (див. "Документи для роботи" №48/2000 , далі - Закон) було вилучено частину другу статті 26 Закону України від 15.11.96 р. №504/96-ВР "Про відпустки", яка передбачала можливість у порядку, визначеному колективним договором, власнику або уповноваженому ним органу у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Так можна чи ні відправляти працівників у відпустку без збереження зарплати

З цього випливав висновок, який підтверджувався і коментарями Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, що тепер власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин не може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Це викликало шквал дзвінків та звернень керівників підприємств, установ та організацій з приводу того, як мінімізувати вплив цього нововведення, адже це означало звільнення всіх працюючих, які перебувають у неоплачуваних відпустках, за скороченням штатів (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю), з виплатою компенсації у розмірі 3-х окладів (заробітних плат): не менше середнього місячного заробітку одразу і 2-х місячних зарплат (Відповідно до статті 49-3 КЗпП, яка передбачає, що працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій, при розірванні трудового договору у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на 3 місяці з дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги.), для чого на підприємствах просто немає коштів.

Водночас працівники просять залишати їх на роботі заради стажу для виходу на пенсію та отримання житлових субсидій. Також можливий варіант залишити всіх на роботі, але з врахуванням статті 113 Кодексу законів про працю, яка зазначає, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не менше від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Зрозуміло, що обидва випадки не влаштовують ані працівників, ані керівників. Тому ми вирішили дослідити це соціально важливе питання і розробити оптимальні та законні шляхи послаблення впливу Закону на керівників та працівників, які й пропонуємо у цій статті.

Норми КЗпП мають перевагу перед законом про відпустки

Можливо, Державний департамент нагляду  за додержанням законодавства про працю на нас образиться, але після докладного аналізу трудового законодавства ми стверджуємо, що відпустки у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням надавати можна без жодних проблем. Очевидно, це пов'язано з недостатнім підготуванням Закону, але він не змінює частину третю статті 84 Кодексу законів про працю, яка точнісінько збігається з вилученою частиною другою статті 26 Закону України від 15.11.96 р. №504/96-ВР "Про відпустки", де йдеться про те, що у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Таким чином, якщо вам як керівникові перевіряльники дорікатимуть за наявність працівників у неоплачуваних відпустках, та ще й намагатимуться штрафувати за це, сміливо посилайтесь на частину третю статті 84 Кодексу законів про працю і ви будете чистим як перед законом, так і перед працівниками.

Термін перебування у відпустках і надалі враховується у трудовий стаж

Однак прийняття Закону все ж має незначні негативні наслідки, передусім, для працівників. Тепер до їх трудового стажу для отримання щорічної відпустки не враховуватиметься час перебування в неоплачуваних відпустках (Законом внесено зміни до пункту 4 статті 9 Закону України від 15.11.96 р. №504/96-ВР "Про відпустки"), але для тих, хто вже перебуває у відпустці, це невелика втрата.

На щастя, Закон негативно не впливатиме при отриманні лікарняних та при визначенні пенсій, де тривалість трудового стажу - найважливіша. Проте сам факт надання відпустки без збереження заробітної плати має негативне значення у податковому розумінні. Адже, відповідно до частини другої пункту 1 статті 2 Закону України від 26.06.97 р. №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", для платників збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці, - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається  як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

Таким чином, за кожного непрацюючого, трудова книжка якого є на підприємстві, наразі треба сплачувати 118 грн х 32% = 37 грн 76 коп. щомісяця або 453 грн 12 коп. на рік, які на дорозі не валяються. Як мінімізувати ці витрати? Якщо працівник працював на умовах неповного робочого часу, то збір до Пенсійного фонду сплачується з фактичного заробітку, а не мінімальної зарплати. Відповідь знаходимо у Листі самого Пенсійного фонду України від 29.09.2000 р. №04/5220 "Щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування платниками, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці" (див. "Документи для роботи" №43/2000 ), в якому чорним по білому написано: якщо штатний працівник працював на умовах неповного робочого часу, то нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування проводиться на загальних підставах.

Отже, на нього не поширюються вимоги частини 2 пункту 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, замість суцільної відпустки без збереження заробітної плати, іноді доцільно, навіть з виробничою метою, за заявою працівників перевести їх на неповний робочий час, наприклад 1 день на місяць, і економити на податках.

Використовуйте в угоді з працівником неповний робочий день або тиждень

Відповідно до статті 56 Кодексу законів про працю, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї, відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Причому робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

До речі, відповідно до частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю, про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменувань посад тощо - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Можливо, після прочитання цієї статті знайдуться гарячі голови, які виправлять помилку і заборонять надання відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи підприємства шляхом внесення змін до статті 84 КЗпП, але поки цього не сталося, такими відпустками можна активно користуватися. З Новим роком, керівники та бухгалтери! Святкуйте спокійно, Кодекс законів про працю в цьому випадку на вашому боці, і жодні штрафи та інші санкції вам не загрожують.

Стаття 84 Кодексу законів про працю. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua