Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#04 '2001: Практична бухгалтерія - Гучна справа << >>

Коли Київська обласна рада народних депутатів встановила ще в 1994 році норму відрахувань на дорожні роботи у Києві в розмірі 1,2 відсотка від обсягу виробництва для всіх підприємств Києва і області, незалежно від форм власності, вона керувалася, безсумнівно, благими намірами відремонтувати дороги в столиці. Правда, дехто встиг вже підрахувати, що до цього часу найважливіші траси столиці могли б вже бути з чистого золота. Це, власне, і призвело до гучного судового спору про те, хто має право встановлювати розмір відрахувань на дорожні роботи в столиці, про подробиці якого ми розповімо вам сьогодні.

Михайло МІЩИШИН, редактор випуску

Хто визначає норму відрахувань на дорожні роботи у Києві

Олексій СВЯТОГОР,
юрист-консультант юридичної фірми "ЮрЕнергоКонсалтинг"

ВАСУ підтвердив право Київської облради народних депутатів трошки покерувати столицею. Але спір триває


Передісторія

12 травня 1994 р. Київська обласна рада народних депутатів ХХІ скликання на 17 сесії ухвалила рішення "Про відрахування коштів підприємствами і господарськими організаціями на дорожні роботи" (далі - Рішення), в якому визначалося:

"Відповідно до законів України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" від 18.09.91 р. і "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" від 17.11.92 р. та від 24.02.94 р., з метою забезпечення своєчасного збору коштів на дорожні роботи, обласна рада народних депутатів вирішила:

1. Встановити, починаючи з 1 липня 1994 р., норму відрахувань на дорожні роботи в розмірі:

1,2 відсотка обсягу виробництва продукції, виконуваних робіт (послуг) - промисловим, транспортним, будівельним та іншим підприємствам, кооперативам і господарським організаціям, розміщеним в м. Києві і на території області, незалежно від відомчої підлеглості і форм власності".

Суть проблеми: так все-таки, хто в Києві найголовніший?

Це рішення загальновідоме і залишається чинним (ніким не змінене й не скасоване) й понині. Його дія поширювалася на територію Київської області і, що найцікавіше, на Київ, незважаючи на те, що це місто має особливий статус.

З тим, що на підприємства, розташовані на території міста Києва, поширюється дія Рішення Київської обласної ради народних депутатів, не погодилися Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" і державне підприємство "Енергоринок", які подали до Вищого арбітражного суду України спільну заяву про визнання нечинним вказаного Рішення з моменту його прийняття. Пізніше заяву було об'єднано із заявою Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", поданою до того ж відповідача (Київської обласної ради - правонаступника Київської обласної ради народних депутатів) з аналогічного предмета спору. Близько шести років відраховуючи гроші на розвиток автомобільних доріг без достатніх на це підстав, підприємства вирішили покласти цьому край.

Обгрунтування: я облкомунгоспу не підпорядкований!

На думку всіх позивачів, вказане рішення не входить до компетенції Київської обласної ради народних депутатів і не відповідає вимогам законодавства, а тому повинно бути визнано нечинним.

Рішення й інші акти Київської обласної ради народних депутатів (як і будь-якої іншої ради) не можуть поширюватися на територію міста Києва, оскільки:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, які передбачені Конституцією і законами України, тобто межі повноважень Київської обласної ради народних депутатів як органу місцевого самоврядування повинні бути визначені Конституцією України й законами України.

Відповідно до ст. 132 Конституції України, однією з основ територіального устрою є збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей. Така збалансованість може бути досягнута лише чітким визначенням меж регіонів (адміністративно-територіальних одиниць) і розмежуванням їх прибутків і витрат, територіальної компетенції, визначенням основ формування і діяльності місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування кожної адміністративно-територіальної одиниці. Так, згідно з п. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність згідно із законом.

Згідно зі ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

У частині 2 ст. 133 Конституції України подано перелік складових України: Автономна Республіка Крим, 24 області (в тому числі Київська), міста Київ і Севастополь.

У цьому випадку повним і взаємовиключним переліком в єдиному логічному ряду суб'єктів адміністративно-територіального устрою загальнодержавного підпорядкування чітко відділені і розрізнені такі самостійні цілісні територіальні системні утворення, як місто Київ і Київська область, що також підтверджується закріпленням за містом Києвом спеціального статусу як безпосередньо Конституцією України (ч. 3 ст. 133), так і нормами спеціального законодавства - Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ".

Місцеве самоврядування повинно знайти своє місце

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", основними принципами місцевого самоврядування є:

- народовладдя;

- виборність;

- законність;

- правова, організаційна і матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 10 цього ж Закону, ради є представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють інтереси територіальних громад і здійснюють функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України.

Принципи (основи) місцевого самоврядування в Україні, територіальна компетенція його представницьких органів взаємозалежні і взаємопов'язані з принципами (основами) і системою територіального устрою України.

Це прямо визначається ч. 1 ст. 144 Конституції України:

"Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території".

Ч. 1 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає:

"Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону".

Таким чином, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині встановлення компетенції (обсягу прав і обов'язків) і повноважень органів місцевого самоврядування є, крім того, нормами спеціального законодавства, тобто мають більшу юридичну силу, ніж норми інших законів України, які регулюють такі відносини.

Стосовно випадку, що розглядається, то слід відзначити, що в Україні взагалі відсутній будь-який нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який прямо надавав би Київській обласній раді повноваження і компетенцію приймати рішення, які були б обов'язковими для виконання на території міста Києва. Хоча те ж саме можна сказати і про інші обласні ради.

Міськраді - місто, облраді - область

На думку позивачів, у місті Києві є своя влада, рішення якої поширюються на територію міста, а в Київській області - своя влада, рішення якої поширюються на територію області. У кожного з цих суб'єктів адміністративно-територіального устрою України своя компетенція, своя інфраструктура. Окремі ради, окремі виконавчі органи, окремі арбітражні суди, суди загальної компетенції, податкова система, бюджетиѕ Адже нікому не спадає на думку оскаржити, наприклад, рішення Арбітражного суду міста Києва в Арбітражному суді Київської області або сприймати всерйоз рішення Київської обласної ради, які скасовують рішення Київської міської ради на тій підставі, що місто Київ входить до складу Київської області (до речі, територія їх різна).

Необхідно врахувати і те, що оскаржене Рішення було прийняте до прийняття діючої Конституції України (на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.), під час дії Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 р. (із змінами і доповненнями), яка на сьогодні втратила силу. Підприємства міста Києва близько шести років покірно платили явно незаконний платіж. Але Рішення, яке стало предметом цього оскарження, було прийняте всупереч положенням Конституції (Основного Закону) України і законів України, які були чинними на момент прийняття Рішення, що випливає з такого:

Відповідно до ст. 124 Конституції (Основного Закону) України 1978 р., місцеві ради народних депутатів були місцевими органами державної влади.

Відповідно до ст. 125 Основного Закону місцеві ради народних депутатів в межах своєї компетенції вирішують всі питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян, що проживають на їх території, і державних інтересів, втілюють у життя рішення вищестоящих органів державної влади, координують діяльність нижчестоящих (підлеглих) рад народних депутатів, забезпечують дотримання законності і правопорядку, беруть участь в обговоренні питань республіканського значення, вносять щодо цих питань свої пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Основного Закону місцеві ради народних депутатів забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території.

Ст. 127 Конституції (Основного Закону) України прямо визначала:

"Місцеві ради народних депутатів приймають рішення в межах своїх повноважень, наданих їм законодавством України. Рішення місцевих рад є обов'язковими для виконання всіма розміщеними на території ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами".

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 07.12.90 р. №533, чинного під час прийняття Рішення, рішення рад не повинні суперечити Конституції України і чинним законам.

Основоположні принципи (основи) адміністративно-територіального устрою України (розподіл України на області, Автономну Республіку Крим, міста Київ і Севастополь) і діяльність місцевих рад народних депутатів загалом були і залишаються незмінними.

Таким чином, Київська обласна рада ще під час прийняття оскарженого Рішення прямо порушила норми чинної на той час Конституції (Основного Закону) України і законів України, а після прийняття нової Конституції України і законів України, на які тут наведені посилання, не привели норми Рішення у відповідність до знову прийнятих нормативно-правових актів. Тому Рішення треба визнати недійсним з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про підприємництво" і п. 2 ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", у разі видання державним або іншим органом акта, який не належить до його компетенції або не відповідає вимогам законодавства, або виникнення в зв'язку з цим спірних питань, підприємець (підприємство) має право звернутися до суду або арбітражу (арбітражного суду) із заявою про визнання такого акта недійсним.

Відповідно до ст. 23 Арбітражного процесуального кодексу України позов може бути поданий кількома позивачами (що й було зроблено АК "Київенерго" і ДП "Енергоринок", а пізніше і ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", а в разі прийняття рішення на їх користь може стати добрим прикладом і для інших підприємств).

Виходячи з позиції 1 ч. 1 ст. 14 Арбітражного процесуального кодексу України, подібні справи підсудні Вищому арбітражному суду України.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України, на цей спір не поширюються вимоги щодо арбітражного врегулювання господарських спорів.

Таким чином, Рішення Київської обласної ради народних депутатів, яке стало предметом оскарження, не відповідає Конституції України і законам України, істотно порушує майнові права і законні інтереси підприємств, розташованих в Києві. Тому й виникають спірні питання. Справді, чому підприємства, що знаходяться на території однієї ради, повинні платити податки і збори, розмір яких встановлений рішенням зовсім іншої ради? Вказане Рішення не відповідає основоположним конституційним принципам побудови адміністративно-територіального устрою України, основним принципам місцевого самоврядування в Україні, прийняте поза межами компетенції, наданої відповідачу Конституцією України (зокрема, ч. 1 ст. 144) і законами України.

А тому виходячи з вищевикладеного, спираючись на ст. 19, 132, 133, 140, 141, 142, 143, 144 Конституції України, ст. 1, 4, 10, 16, 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", норми Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 15 Закону України "Про підприємництво", ст. 1, 2, 4, 14, 23, 54, 64, 66, 67, 82 Арбітражного процесуального кодексу України, позивачі просили визнати недійсним Рішення Київської обласної ради народних депутатів сімнадцятої сесії двадцять першого скликання від 12 травня 1994 р. "Про відрахування коштів підприємствами і господарськими організаціями на дорожні роботи" в частині поширення його дії на територію міста Києва з моменту його прийняття.

Рішення ВАСУ: у позові відмовити...

Вищий арбітражний суд України (суддя Кузьменко Н. В.) 30 листопада 2000 р., розглянувши по суті справу №2/90 за заявою АК "Київенерго", ДП "Енергоринок" і ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" про визнання Рішення нечинним, з цього приводу висловив свою думку. Нижче наводяться цитати з рішення ВАСУ дослівно (виділення жирним шрифтом наші).

"...Відповідно до Регламенту роботи Київської обласної ради народних депутатів двадцять першого скликання, затвердженого рішенням Київської обласної ради народних депутатів 7 липня 1992 року "Про внесення змін і доповнень в Регламент роботи Київської обласної ради народних депутатів ХХІ скликання", передбачено таке:

- сесії ради правочинні при наявності не менше двох третин від встановленої кількості депутатських мандатів;

- рішення приймаються простою більшістю голосів шляхом відкритого голосування.

Як видно з протоколу сімнадцятої сесії двадцять першого скликання від 12.05.94 р., для роботи ради було обрано 149 депутатів. У роботі сесії взяло участь 103 депутати, що становить більше двох третин від кількості обраних.

На порядок денний сесії було поставлене питання: "Про відрахування коштів підприємствами і господарськими організаціями на дорожні роботи". За результатами розгляду вказаного питання сесія відкритим голосуванням одноголосно (?!) ухвалила відповідне рішення, про що відзначено в протоколі.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" в редакції, чинній до 01.01.2000 р., визначено, що промислові, транспортні, будівельні й інші підприємства, незалежно від відомчої підлеглості і форми власності, відраховують кошти на дорожні роботи в розмірі від 0,4 до 1,2 відсотка обсягу виробництва продукції, робіт (послуг). Конкретний розмір відрахувань, що надходять відповідно до цієї статті на розвиток доріг загального користування в областях, а також напрями їх використання визначаються рішеннями відповідних обласних рад народних депутатів.

Статтею 9 вказаного Закону також передбачено, що визначення порядку збору і використання коштів для потреб дорожнього господарства покладається на Кабінет Міністрів України. На виконання норм чинного на той час законодавства, КМУ ухвалив Постанову №82 від 02.02.93 р. "Про порядок збору і використання коштів для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування" (далі - Порядок). Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що конкретний розмір відрахувань в межах, визначених законодавством, і спрямування їх на розвиток автомобільних (позаміських) доріг загального користування в областях визначається рішенням відповідної ради.

З урахуванням вищенаведеного, доводи позивача про прийняття відповідачем оскарженого рішення з перевищенням повноважень і неправомірність поширення дії цього рішення на територію м. Києва не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, обов'язкові для виконання на відповідній території, тобто відповідач ухвалив рішення і встановив норми відрахувань відповідно до вимог, визначених у ст. 4 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", про що сказано також у мотивувальній частині оскарженого рішення...

У задоволенні позовних вимог відмовити".

Висновок: за державу соромно

Таким чином, ВАСУ, визнавши, що рішення Київської обласної ради, що поширює свою дію на територію м. Києва, правочинне, тим самим визначив, що територія міста Києва є "відповідною" територією Київської області, і Київ є містом обласного підпорядкування (про загальнодержавне підпорядкування і статус столиці України, очевидно, доведеться забути).

Ви могли самі оцінити рішення і з точки зору права, і з точки зору здорового глузду, і елементарної логіки.

Про кулуарні теми, передісторію позову, відомі мені мотиви рішення говорити не буду, але як громадянин і юрист скажу - мені соромно за державу, яка має таку систему правосуддя.

Отже, справа програна, але в першій інстанції. Яка буде позиція "верхівки" в нагляді - побачимо. Сподіваюся, правда переможе...


СУТТЄВО

Близько шести років відраховуючи гроші на розвиток автомобільних доріг без достатніх на це підстав, підприємства вирішили покласти цьому край.

<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua