Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#11 '2001: Практична бухгалтерія - Аудит: платити чи не платити - ось питання << >>

Аудит "поза законом"

Олександр
РЕДЬКО

член
Аудиторської
палати України

Володимир
КАРЄВ

редактор київської
редакції "ДК"

Вітчизняні аудитори вчаться працювати в умовах, коли вони "поза законом", що робив аудит обов'язковим для всіх

Колись рідкісна в Україні професія аудитора тепер стала доволі поширеною і здобула, так би мовити, громадянський статус. Однак від цього запитань до аудиторів не поменшало. Навпаки, схоже на те, що їх стає щораз більше. Від кардинальних: "Чи взагалі є потреба в незалежному фінансовому контролі (аудиті) в українському підприємницькому середовищі?" і "Кому він потрібен?" - до конкретніших: "Чи для всіх підприємств, незалежно від форми власності, він обов'язковий?

Як поліпшити якість аудиту, підвищити відповідальність за його проведення, як оптимізувати ціни на аудиторські послуги?". Ці та інші теми порушують у розмові кандидат економічних наук, професор Національного центру обліку та аудиту, перший віце-президент Спілки аудиторів України, член Аудиторської палати України Олександр РЕДЬКО та редактор київської редакції "ДК" Володимир КАРЄВ.

Страх і користолюбство керують інтересами

В. К. Будь-яке явище легше зрозуміти й оцінити, якщо знаєш, чому воно виникло, коли, в якій ситуації і кому воно потрібне. Тож розмову про проблеми українського аудиту почнемо саме з цього.

О. Р. У країнах ринкової економіки аудит виник у зв'язку з природними почуттями власника, добре сформульованими ще Наполеоном: "Страх і користолюбство керують інтересами". Віддаючи свій зароблений капітал у руки найманому менеджеру в управління, власник не довіряв ні найманому бухгалтеру, ні ревізору, ні самому керуючому, що цілком зрозуміло в період розвитку фондових ринків. Крім того, не кожний пересічний акціонер не міг не тільки прочитати баланс, а й зрозуміти з його даних, яке ж реальне фінансове становище компанії. Тобто в суспільстві назріла об'єктивна необхідність незалежного професійного фінансового контролю за діяльністю фірми і її результатами.

В умовах ринкової невизначеності звітністю як єдиним джерелом інформації цікавляться потенційні ІНВЕСТОРИ, потенційні ПОСТАЧАЛЬНИКИ, реальні КРЕДИТОРИ - всіх їх цікавить платоспроможність клієнта і перспектива його бізнесу (принцип безперервної діяльності); звітність також цікавить АКЦІОНЕРІВ і ВЛАСНИКІВ - їх хвилює реальність фінансового результату й можливість отримання дивідендів; ДЕРЖАВА цікавиться можливістю сплати податків; ПРАЦІВНИКІВ (персонал) цікавить перспектива зарплати. Тобто ряд суспільних груп, побоюючись за свої гроші, хоче перестрахуватися шляхом отримання від незалежного професіонала підтвердження даних фінансової звітності. На цьому грунті й виник аудит як професія.

Кому він потрібен, цей аудит?

В. К. Чи є потреба в незалежному фінансовому контролі (аудиті) в українському підприємницькому середовищі? Кому він потрібен - постачальникам? Більшість постачальників і посередників відпускають товар за передоплатою, і фінансове становище покупця їх аніскільки не хвилює. Кредитори, а це передусім банки, жодну фінансову звітність чи аудиторський висновок при визначенні платоспроможності підприємства до уваги не беруть.

Саме через недовір'я або "особливе довір'я". Поки вони не отримають гарантій від третіх осіб, якої-небудь застави або поки самі досконало все не вивчать, кредит не дадуть. Через недовір'я (а це питання якості аудиту, відповідальності і професійної підготовленості аудиторів) фінансову звітність і аудиторські висновки наших аудиторських фірм іноземний інвестор всерйоз не сприймає, він, як правило, вважає за краще мати справу з іноземними аудиторськими фірмами. Що ж до вітчизняного інвестора, то він:

а) потенційно має більше бажання, аніж можливості;

б) як правило, не привчений, не знає і не вміє аналізувати фінансово-економічні показники діяльності підприємства й аудиторський висновок;

в) навіть розібравшись у ній, не має можливості порівняти - фінансова звітність підприємств усіх форм власності не публікується;

г) знаючи, як провадять у нас бізнес, розуміє, що у фінансовій звітності і в аудиторському висновку відображена тільки видима частина айсберга (офіційний бізнес), а те, що в "тіні", не побачить і, отже, про реальне становище на підприємстві навряд чи дізнається.

Все це разом і вбиває інтерес вітчизняного інвестора до аудиту.

Акціонери й власники, навпаки, чудово знають усю "кухню" і нічого нового з аудиторського висновку не почерпнуть, за винятком явних помилок, які, можливо, допущені у бухгалтерському чи податковому обліку.

І нарешті, працівники підприємства. Місяцями не отримуючи заробітної плати і ризикуючи не отримати її зовсім, а також знаючи не з чуток про сумне економічне становище підприємства, люди продовжують ходити на роботу і бояться її втратити, оскільки вибору, як правило, не мають. Безробіття - і цим усе сказано. Що нового в такій ситуації вони можуть дізнатися з аудиторського висновку і навіщо воно їм?

Тож кому потрібен аудит?

Тиск МВФ заклав міну сповільненої дії під вітчизняний аудит

О. Р. Спочатку - в 1993-1994 роках - про необхідність аудиту ніхто з потенційних замовників не говорив, аудит був "нав'язаний згори" під тиском Всесвітнього банку і МВФ. Цей чинник певною мірою заклав міну сповільненої дії під вітчизняний аудит. Тепер ситуація, на наш погляд, змінюється.

Складність, заплутаність обліку, особливо податкового, перманентність законотворчості та її істотна суперечливість, реальність кримінальної відповідальності й значних фінансових санкцій підштовхують менеджерів, які хочуть застрахуватися від відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися послугами аудитора. Отже, деяка схожість із західною практикою бізнесу вже спостерігається.

На жаль, у свідомості простих власників (тобто акціонерів з числа колишніх працівників приватизованих підприємств або пенсіонерів, які віддали свої приватизаційні сертифікати до рук посередників) не сформувався ще образ аудитора як прямого захисника їх корисливих (в доброму значенні слова) інтересів. Звичка до того, що начальник завжди має рацію і може безконтрольно (а часто й неефективно) розпоряджатися чужим капіталом, ще в крові пересічних громадян-акціонерів. У цьому випадку аудитор - це рупор фінансової гласності й "прозорості" як результатів діяльності АТ, так і ефективності управління.

Тому аудит потрібен, особливо для господарських товариств, створених на базі колишньої державної власності, для потенційних інвесторів, для кредиторів (на стадії розгляду кредитної заяви і при розгляді ймовірності погашення), для керівників і головних бухгалтерів - для незалежного контролю "якості" обліку і "правильності" здійснюваних господарських операцій. Після аудиту не буде ні карної відповідальності, ні штрафних санкцій.

У сучасному українському суспільстві аудитор повинен виступати не як захисник від податкової інспекції, а як діагност можливих проблем і терапевт, що дає правильні поради, як їх уникнути, на відміну від податкового інспектора або ревізора КРУ Мінфіну, які, по суті, - хірурги в галузі обліку й фінансів.

Хотілося б, щоб саме так на початковій стадії становлення не тільки аудиту, а й економічних ринкових відносин у країні взагалі, суспільство в особі власників, підприємців, держави і її фіскальних служб сприймали сучасного аудитора.

До речі, про зарубіжних аудиторів "великої п'ятірки". Цікаво, чи довго український банк мав би право на використання кредитних карток, якби в нього провів аудит який-небудь "Сем Джексон Аудит ЛТД" з Арізони, а не "велика п'ятірка"? Остання, по суті (куди тільки дивляться Антимонопольний комітет і Держпідприємництво?), монополізувала певний сегмент ринку аудиторських послуг в Україні. А торгівля ім'ям ще не означає якості послуг.

Зі зменшенням обсягів тіньового бізнесу значення аудиту зростатиме

Щодо впливу "тіньового" бізнесу на розвиток аудиту в Україні, то він, звичайно, є і, звичайно, негативний. Переконані, що зі зменшенням обсягів тіньового бізнесу значення аудиту зростатиме!

В. К. Більшість аудиторів, говорячи про проблеми аудиту і можливі шляхи їх вирішення, врешті-решт так чи інакше порушують питання "обов'язкового аудиту" для всіх підприємств, незалежно від форми власності, так, наче його відсутність - чи не головна проблема сучасного аудиту в Україні. Інтерес аудиторів зрозумілий, у них в пам'яті ще свіжі ті "благодатні" часи, коли, не особливо дбаючи про якість, можна було встановлювати ціни на аудиторські послуги, порівнянні з річною сумою прибутку підприємства, що перевіряється, коли, незважаючи на це, "клієнт" "валив юрбою", бо був змушений це робити, а до всього ще й "віртуальна відповідальність" аудитора за всі ці неподобства - чи можна мріяти про більше?

Подібні спогади залишилися в пам'яті і в підприємців, і в бухгалтерів, тільки от відтінок у них протилежний, м'яко кажучи - похмурий. Тож чи потрібен "обов'язковий аудит для всіх" нині, кому потрібен і що буде, якщо ця рожева мрія аудиторів України справдиться? Невже все повториться спочатку? Чи, може, щось змінилося у практиці здійснення контролю за якістю роботи аудиторських фірм з боку Аудиторської палати?

О. Р. Якщо розглядати аудит як "виховний захід" для керівників і власників, то він, безумовно, необхідний. Відносини власності і ставлення до власності в Україні вельми далекі від ідеалу ринкових, так й взагалі тільки наближаються до цивілізованих. Якби аудитор у реальному житті виконував покладену на нього місію, то тоді, на наш погляд, сферу його обов'язків слід було б розширити не лише на звітність, банкрутство, ліцензування або початок діяльності в деяких випадках, а й на діяльність різних фондів і громадських організацій, політичних партій і профспілок, розпаювання земель і приватизацію взагалі як на процес, на використання бюджетних коштів і, зокрема, муніципальних.

Тобто в такому обов'язковому аудиті була б закладена слушна ідея професіонального, реально НЕЗАЛЕЖНОГО КОНТРОЛЮ в суспільстві. Але тоді на аудитора повинна би покладатися й певна відповідальність, а держава повинна би відмовитися від планових фіскальних перевірок протягом одного звітного періоду в разі проведення незалежного аудиту. Є тут і проблеми оперативного або вибіркового контролю за аудиторською діяльністю з боку АПУ. На нашу думку, не треба чекати скарг на аудитора з боку клієнта, а треба починати планову методичну роботу з перевірки діючих суб'єктів аудиторської діяльності на предмет дотримання ними вимог національних нормативів і Кодексу професійної етики аудитора України.

Адже така перевірка буде спрямована не на зменшення кількості аудиторів, а на їх орієнтацію на недопущення помилок у майбутній діяльності. На жаль, АПУ дуже повільно розглядає проект Методичних рекомендацій щодо перевірки практикуючих аудиторів і перелік основних істотних, неістотних і найгрубіших помилок. При цьому як аргумент висуваються вимоги внесення відповідних змін до закону про аудиторську діяльність або ж проведення навчання аудиторів національних нормативів. Вважаємо, що це помилка, бо АПУ і так уже втратила два роки з часу впровадження ННА. А очікувати на помилки аудиторів і скарги на них від замовника - шлях в нікуди.

Якщо не подобається платити такі податки, змінюйте закон про оподаткування, а не лайте аудитора, який "нічого не зробив"

В. К. За що платити аудитору, якщо після його перевірки й "оптимістичного" висновку фірму штрафує податкова інспекція або вона розоряється? Де якість аудиту? Де контроль за якістю аудиту, хоча б з боку АПУ?

О. Р. А де "якість" обліку у цього ж головбуха? Де "якість" управлінського рішення керівника фірми? А податки ви заплатили всі? Якщо не подобається платити такі податки, змінюйте закон про оподаткування, а не лайте аудитора, який "нічого не зробив". Закон суворий, але ж це закон! Чому всі лають "поганих" лікарів (особливо хірургів), але ніхто не відміняє медицину, в тому числі й платну?

До речі, а де "висока кваліфікація" податкового інспектора, як стверджує п. Азаров?

Якщо вже щось змінювати, то не елемент системи, а її принципи! Якщо дотримуватися логіки замовника аудиту, що перевіряючий повинен "оптимізувати податки", привести відповідно до вимог хоча б облік, навчити керівника приймати рішення, захистити від податкового інспектора тощо, то закономірне запитання: а може, краще вигнати такого керівника разом з головбухом і юристом, а замість них найняти аудиторську фірму керувати процесом отримання прибутків?

З приводу контролю з боку Аудиторської палати України - він запроваджений з січня 2001 року. Контрольно-реєстраційну комісію рішенням АПУ наділили відповідними правами й обов'язками. Однак навіть план роботи комісії на сьогодні тимчасово припинений, бо АПУ не прийняла в запропонованій редакції проект Методичних вказівок з перевірки практикуючих аудиторів (переважно заперечення від представників Мін'юсту і Мінфіну). Хочемо зазначити, що АПУ тільки наполовину представляє Спілку аудиторів України (тобто професійне співтовариство), а інші члени палати представляють у ній інтереси органів державної виконавчої влади, і це треба враховувати.

В аудиторських фірмах "великої п'ятірки" розмову починають від $10000

Аудитору потрібно платити передусім за діагноз (за оцінку ефективності, за виявлені резерви й упущення тощо). Це з одного боку. А з другого - сам замовник повинен вирішити, а чого він, властиво, чекає (хоче) від аудиторської перевірки. Тобто потрібен загальноукраїнський діалог між замовником і аудитором. До речі, АПУ планує провести його з УСП і УСОрендаторів, з УСРоботодавців, з ДПАУ тощо.

В. К. Але ж ціни! Ціни! Було б за що!

О. Р. По-перше, ринок - це завжди договірна ціна. В аудиті, правда, є нюанс - його не спробуєш і сертифікат якості не вимагатимеш. Наскільки нам відомо, в аудиторських фірмах "великої п'ятірки" розмову починають від $10000. І не тому, що там якість вища - там адвокати дорожчі, вони ціну собі знають. В українського аудитора ціна, на жаль, ніяк не складеться. І не страхує він ризики, і нема в нього надійного адвокатського захисту (переважно), "а їсти хочеться завжди". Ну, а якщо є загроза сісти до в'язниці за статтею 148-2 КК України або отримати штраф від 300000 грн, то, щоб уникнути цього в рамках закону, потрібно заплатити аудитору 300 гривень. Зауважимо, що адвокати беруть від 10% від суми позову, і це всіх влаштовує (подітися нікуди, вже попався!).

А за те, що фахівець знайшов небезпеку накладення штрафу або запобіг їй (можливості), він повинен це робити за 1/2 зарплати головбуха, та ще й дякувати й кланятися замовнику?! Річ тут в іншому. Деякі аудитори у гонитві за клієнтом демпінгують настільки, що підтвердження звітності акціонерних товариств оцінюють у 50 - 100 грн!!! Тут варто нагадати старе ринкове правило: яка ціна, така й якість! Що справді необхідно, то це широка популяризація (особливо серед замовників аудиту) доступних варіантів визначення ціни на аудит. А право вибору - за сторонами, що домовляються.

Хто працює в аудиті на українському ринку з 1994-1995 рр. і не пішов з нього, - по суті, можуть прирівнюватися до професіоналів

Вважаємо, що "стартова" вартість (база для розрахунку) роботи аудитора при підтвердженні звітності повинна перевищувати як мінімум в 1,5 разу сукупний прибуток головного бухгалтера за період, що перевіряється, керівника, який приймає управлінські (як тепер модно говорити - економічні) рішення, і юриста за весь період, що перевіряється. Адже аудитор, по суті, моделює ситуацію і тестує її на відповідність до встановлених законодавчих вимог і обмежень. Плюс ризик того, що є ймовірність незнайдення помилки або обману. Плюс ризик на випадок "інтересу" до аудитора з боку податкової поліції або інспекції. У разі ініціативного аудиту, консалтингу або операційної перевірки - вартість робіт практично неможливо однозначно визначити.

В. К. Тут не раз вживалося слово "професія", "професіоналізм" аудиторів. А як же справи з професіоналізмом практикуючих аудиторів в Україні?

О. Р. Попри корпоративну солідарність, мусимо визнати: проблема все ж є. На наш погляд, ті, хто працює в аудиті на українському ринку з 1994-1995 рр. і не пішов з нього, - по суті, можуть прирівнюватися до професіоналів. Водночас у сучасного аудитора повинна бути висока база знань. Зарубіжний досвід свідчить, що аудитором може стати представник будь-якої професії за умови складання екзамену на СРА. Тобто необхідно підтвердити наявність професійної освіти (передусім облікової).

У "нас" - приблизно так само, але вимоги до базової освіти значно демократичніші. Крім того, у "них" є реальна можливість після отримання спеціальної освіти (або іншої освіти) стажуватися в практикуючих аудиторських фірмах, у "нас" реально такої можливості немає. Ось тут і ростуть "ноги" в проблеми. Прихід на фірму "молодого" сертифікованого аудитора дуже часто призводить до того, що він починає вчитися на прикладі об'єкта перевірки. Це, природно, всіх (крім аудитора) дратує. Вирішення проблеми таке: аудитором може стати тільки той, хто має диплом закладу освіти, який свідчить про присвоєння майбутньому аудитору кваліфікації бакалавра за спеціальністю "Бухгалтерський облік і аудит".

Це може бути диплом коледжу, вузу, інституту післядипломної освіти тощо. Потім такий претендент на кваліфікацію аудитора повинен обов'язково мати 3-річний досвід роботи в аудиторській фірмі або пройти спеціальну практику (чи тренінг, як тепер модно говорити) з ситуацій, які найчастіше трапляються у підприємницькій і обліковій роботі. В Україні навіть є таке місце, де можна пройти такий тренінг, - це Національний центр обліку й аудиту при Інституті статистики, обліку й аудиту. Є база, є спеціалісти-викладачі (та й АПУ, й САУ там поряд), є методичні напрацювання.

Єдине, чого нема, - знову ж таки обов'язкових вимог до претендентів на спеціальну кваліфікацію аудитора. При цьому необхідно, щоб умовою продовження сертифіката аудитора було підвищення кваліфікації шляхом слухання короткого лекційного курсу з проблем обліку, аудиту, оподаткування і права з проходженням практичного ситуаційного тренінгу - хоча б один раз на два роки.

А що з тими, хто вже не хоче або не може вчитися на бухгалтера, але успішно практикує в аудиті?

А їм ніщо не заважає працювати в аудиторській фірмі консультантами, фінансовими аналітиками, юристами, системотехніками й просто адміністраторами. Незрозуміло, чому, наприклад, юрист за освітою обов'язково повинен бути сертифікованим аудитором? Адже нема нині жодних обмежень у професійній діяльності в галузі аудиту. Оскільки аудит, умовно кажучи, "зворотний бік обліку" плюс фінанси, право, аналіз і управління, то аудитором повинен бути фахівець передусім з обліку.

В. К. Чи є небезпека (про це говорять багато, і не тільки аудитори), що аудит розтягнуть по "галузевих квартирах", і міністерства та відомства визначатимуть правила гри на полі аудиту? Наскільки реальна така небезпека і чи взагалі це небезпека? Можливо, це єдино правильне рішення в ситуації, що склалася, і що, на ваш погляд, станеться з аудитом у разі прийняття такого рішення?

О. Р. Безпосередньо керувати діяльністю суб'єкта аудиту в Україні не треба. Але треба встановити чіткі правила "гри" на полі аудиту, причому не лише для аудиторів, а й для їх замовників і для всіх інших суб'єктів контролю в Україні.

При цьому потрібна незалежна від держави організація, яка б контролювала дотримання цих правил аудиторами - з одного боку, і захищала їх професіональні інтереси - з другого. Нині в Україні таких організацій є дві - Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України. Причому перша з січня 2001 року починає виконувати контрольні функції з дотримання практикуючими аудиторами вимог Закону "Про аудиторську діяльність", Національних нормативів аудиту і Кодексу професіональної етики аудитора України. Однак необхідно більш чітко законодавчо закріпити широкі права і відповідальність цих організацій (і аудиторів перед ними) в контексті вищесказаного. Адже в аудиті дуже багато юристів... Крім того, зазначені організації повинні активно представляти і лобіювати інтереси професії серед представників усіх гілок влади, підприємців і суспільства загалом.

На закінчення хотілося б від імені Аудиторської палати запропонувати читачам узяти участь у діалозі. Свої пропозиції і запитання, а також розмірковування про власний досвід співпраці з аудиторами можна надсилати на зазначені нижче адреси або на адресу редакції. Намагатимемось відповісти на всі запитання, а ділові пропозиції винесемо на обговорення Аудиторської палати.

Поштова адреса:
04107 Київ, вул. Підгірна, 1.
Тел./факс: (044) 211-64-55.
Е: [email protected]

Адреса київської редакції "ДК":
01023 Київ, вул. Мечникова, 10/2.

Тел./факс: (044) 294-60-13

Е: karev@gc.kiev.ua


СУТТЄВО

До речі, про зарубіжних аудиторів "великої п'ятірки". Цікаво, чи довго український банк мав би право на використання кредитних карток, якби в нього провів аудит який-небудь "Сем Джексон Аудит ЛТД" з Арізони, а не "велика п'ятірка"? Остання, по суті (куди тільки дивляться Антимонопольний комітет і Держпідприємництво?), монополізувала певний сегмент ринку аудиторських послуг в Україні. А торгівля ім'ям ще не означає якості послуг.

Вважаємо, що "стартова" вартість (база для розрахунку) роботи аудитора при підтвердженні звітності повинна перевищувати як мінімум в 1,5 разу сукупний прибуток головного бухгалтера за період, що перевіряється, керівника, який приймає управлінські (як тепер модно говорити - економічні) рішення, і юриста за весь період, що перевіряється. Адже аудитор, по суті, моделює ситуацію і тестує її на відповідність до встановлених законодавчих вимог і обмежень.

На закінчення хотілося б від імені Аудиторської палати запропонувати читачам узяти участь у діалозі. Свої пропозиції і запитання, а також розмірковування про власний досвід співпраці з аудиторами можна надсилати на зазначені нижче адреси або на адресу редакції. Намагатимемось відповісти на всі запитання, а ділові пропозиції винесемо на обговорення Аудиторської палати.

<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua