Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#14 '2001: Практична бухгалтерія - Консультація на вільну тему << >>

Як доктор наук став підприємцем

Віктор КОРДИШ, Віталій ДЗЬОБАН


Замальовка друга: про законодавчі колізії з життя єдиноподатника

У "ДК" №10 опубліковано статтю про такого собі доктора наук, який з огляду на слабке матеріальне забезпечення державою розумових ресурсів громадян розпочав власну справу. У статті докладно висвітлено такі моменти:

- про реєстрацію, гроші, перші надбання та перші гулі;

- про податки, які сплачуватиме наш герой;

- про перші кроки до власної справи;

- про відкриття рахунка в банку та до чого тут Пенсійний фонд;

- про касу та готівкові операції;

- про обмеження у розмірі виручки;

- про створення юридичної особи.

Треба сказати, що матеріал викликав помітне зацікавлення у наших читачів. Особливо їм сподобалися форма його подачі, а також сюжетність викладу, що дає змогу разом з героєм Парчуком пережити всі поневіряння людини, яка вирішила розпочати власну справу.

Взявши до уваги ці моменти, автори вирішили продовжити матеріал.

Сьогодні зупинимося на деяких колізіях у законодавстві, з якими довелося мати справу нашому герою, на певних аспектах податкового планування, яке довелося йому застосовувати, та на інших моментах.


Вік живи - вік учись шукати потрібний лист ДПА або рішення суду

Вирішив якось наш герой закупити за кордоном кілька комп'ютерів для свого нового офісу. Колись він дуже уважно перечитував Указ і тому твердо знав: у статті 6 цього Указу записано, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%. Однак, як чоловік обережний (про що ми вже згадували), та й за родом діяльності йому сам Бог велів, надумав Парчук з'ясувати, що мудрі люди говорять про сплату імпортного ПДВ "єдиноподатником".

Скажемо одразу, що знайшов він не те, що шукав (наголошуємо на слові "мудрі" у попередньому реченні), а саме лист ДПА від 06.12.99 р. №404/2/16-1210.

Не могло не втішити нашого героя, що вже в першому абзаці цього листа зазначено: повідомлення (не роз'яснення, не тлумачення, а саме повідомлення) ДПА України дає "в межах своєї компетенції". Це порадувало Парчука тому, що колись він прочитав Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.05.95 р. №02-5/451 "Про деякі питання вирішення спорів за участю податкових органів" (із внесеними змінами), й у пункті 8 останнього йшлося про те, що письмові роз'яснення, які надаються Головною державною податковою інспекцією України, відповідно до пункту 4 статті 8 Закону України від 04.12.90 р. №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (із внесеними змінами), не є нормативними актами і при вирішенні спорів повинні оцінюватися арбітражними судами поряд з іншими матеріалами у справі. І хоча лист видала не ГДПІУ, а ДПАУ, на його думку, її він теж стосується.

А тут ще й, як його називають у народі, Держпідприємництво (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва) в особі пана В. Нагородного не забарився та в листі від 07.02.2001 р. №2-312/730 повідомив (резюмуючи):

"... Деякі листи ДПА України, в яких встановлено або роз'яснено правила діяльності суб'єктів підприємництва (а це майже все - листи), є регуляторними актами, тобто директивними листами".

Отже, без попереднього погодження з Держпідприємництвом такі листи є не чим іншим, як приватною думкою осіб, які їх підписали. Та й взагалі приємно, що ДПА знає своє місце.

Однак те, що було в листі далі, такого оптимізму вже не викликало: "Суб'єкт малого підприємництва, який ухвалив рішення сплачувати єдиний 10-відсотковий податок з суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), не є платником ПДВ. Тобто Указом передбачена норма, яка пов'язана з реалізацією товарів (робіт, послуг) і жодним чином не пов'язана з придбанням їх як на території України, так і за її межами.

А тому придбання суб'єктами підприємницької діяльності товарів (робіт, послуг) як на території України у платників ПДВ, так і при їх ввезенні через межі митної території України здійснюється з урахуванням ПДВ".

Особистий досвід

До чого тут відсутність зв'язку між звільненням "10-відсотника" від ПДВ та придбанням товарів чи послуг за межами України, Парчук не зрозумів. Як не зрозумів, чому ПДВ під час імпорту не має відношення до Указу.

Він міркував так: якщо Указ звільняє "10-відсотника" від ПДВ, то це означає, що "10-відсотник" звільняється від ПДВ у всіх його проявах - ПДВ під час реалізації, ПДВ під час імпорту, ПДВ під час експорту.

Мало не підірвав віру нашого героя у справедливість лист Держпідприємництва від 21.08.2000 р. №3-513/2961: "Експорт та імпорт товарів є видами зовнішньоекономічної діяльності. Регулювання цієї діяльності здійснюється: згідно з Законом України від 16.04.91 р. №959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність"; за принципами тарифного і нетарифного регулювання, передбаченими законами України, Єдиним митним кодексом України, міжнародними договорами України й актами валютного регулювання.

(Ага, ще б Закон "Про музеї та музейну справу" сюди приплели, сумно міркував Парчук.)

Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", платником податку є особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або одержує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у випадку якщо фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством.

Таким чином, підприємства, що працюють за спрощеною системою оподаткування за ставкою єдиного податку 10%, не звільняються від сплати податку на додану вартість на ввезення імпортованого товару у більших обсягах, ніж визначено законодавством".

З почуттям глибокого смутку сприйняв Парчук цього листа. Звісно, адже Комітет навіть не вважав за потрібне прочитати Указ, коли давав таке роз'яснення. Дивно, що він не зобов'язав платити ПДВ і під час реалізації.

Вкрай знервувавшись з приводу такого натиску компетентних органів та відомств, Парчук мало не вирішив створити юридичну особу, яка б працювала на загальній системі оподаткування, для провадження торговельної діяльності.

Однак за умови звичайної системи оподаткування така фірма сплачувала б 30% від прибутку, що становить різницю між валовим доходом та валовими витратами, і амортвідрахуваннями (довелося попутно звернутись до статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Отже, бізнес є бізнес, і не годиться позбуватися зароблених грошей через своєрідне бачення законодавчих норм податківцями.

  • почав Парчук шукати судовий прецедент з цього приводу.
  • таки знайшов.

    Особистий досвід

    Отак, міркував Парчук, якщо хтось може, то чому я не можу? І хоча перспектива спочатку сплатити ПДВ на митниці, а потім повертати його в судовому порядку, не така вже й приємна, та все ж це ліпше, ніж шукати техніку за ціною виробника в Україні. Тож Парчук впевнився у власній правоті і вирішив втілити у життя задумане.

    До речі, таке рішення наш герой прийняв не без задньої думки. Вигравши таку справу в суді, він неабияк підніс би свій авторитет серед потенційних клієнтів, що, звісно, позначилося б і на його гаманці.

Податкове планування у бізнесмена-початківця

Незважаючи на незначні перешкоди, що траплялися нашому герою на шляху становлення його як бізнесмена, справа його потроху розросталася. Зайнявся, було, наш герой продажем літератури та преси з питань бухгалтерського обліку та оподаткування (далася взнаки специфіка роботи), сплачуючи при цьому, як і раніше, 10 відсотків суми виручки від реалізації. Така схема була вигідна, оскільки великий попит на такі товари давав змогу робити істотну торгову націнку.

Одного ранку, добре виспавшись та напившись кави, Парчук вирішив поцікавитися Законом "Про ПДВ". Відкривши статтю 5 цього Закону, яка називається "Операції, що звільнені від оподаткування", він знайшов підпункт 5.1.2, де прочитав: "Звільняються від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва".

"Чому я раніше цього не побачив?" - подумав Парчук і побіг до реєстраційної палати подавати документи на створення нової юридичної особи.

Особистий досвід

Дорогою думав він про таке: в статті 3 Указу записано, що суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, може самостійно обрати ставку єдиного податку 6% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість, згідно із Законом України "Про податок на додану вартість".

Тобто на такого платника єдиного податку поширюються всі положення Закону "Про ПДВ", у тому числі й ті, які звільняють платника від сплати цього ПДВ. Тож створивши окрему юридичну особу, що працюватиме за ставкою єдиного податку 6% від суми виручки від реалізації, та торгуючи товаром, звільненим від ПДВ, наш герой сплачуватиме ті ж 6%. Економія очевидна.

До речі, підтвердження своїм думкам Парчук знайшов у листі ДПА від 21.10.99 р. №15795/7/16-1121: " У разі обрання цієї ставки єдиного податку (йдеться про ставку 6%) вказані юридичні особи, відповідно до ст. 3 і 6 згаданого Указу, є платниками податку на додану вартість і сплачують цей податок згідно з Законом України "Про податок на додану вартість". А тому на операції з продажу товарів (робіт, послуг) вказаних платників поширюються всі норми згаданого Закону, в тому числі і щодо ведення податкового обліку (книг обліку придбання і книг обліку продажу товарів (робіт, послуг), заповнення податкових накладних, подання декларації з податку на додану вартість:

такі платники єдиного податку ведуть податковий облік і виписують податкові накладні за формою і в порядку, встановленому наказом ДПА України від 30.05.97 р. №165 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за №233/2037), з урахуванням змін і доповнень, внесених наказом ДПА України від 08.10.98 р. №469 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.10.98 р. за №691/3131)".

Комісійна винагорода, комісійна винагорода і ще раз комісійна винагорода

Взяли у Парчука партнери (йдеться про юридичну особу), які займались торговельною діяльністю і сплачували єдиний податок, партію товару для продажу на умовах договору комісії. І одразу пожалкували про це. Під час першої ж перевірки податкова донарахувала їм значну суму єдиного податку через неврахування при визначенні об'єкта оподаткування єдиним податком загальної суми коштів від реалізації отриманого на умовах комісії товару. Партнери оподатковували єдиним податком тільки ту частину коштів, яка залишалась у їхньому розпорядженні як комісійна винагорода.

Проте їм не сподобалось обгрунтування такого донарахування. Обгрунтуванням податківці обізвали лист ДПА України від 12.05.2000 р. №6502/7/15-1317 "Про застосування окремих норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Щоб з'ясувати ситуацію, звернулися партнери до Парчука.

Діставши із шухляди згаданий вже лист (Парчук уже мав нагоду з ним попрацювати, тому лист був з позначками на полях), Парчук і партнери почали його аналізувати.

На запитання, що є об'єктом оподаткування єдиним податком для підприємств комісійної торгівлі, генпідрядних будівельних організацій, податковий орган відповідав (наводимо лист з коментарями Парчука):

"Згідно з Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженим наказом ДПАУ від 12.10.99 р. №554, у Книзі обліку доходів і витрат у доходній частині відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та до каси суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

Цілком погоджуюся з тим, що в Порядку так і написано, хоча не зовсім зрозуміло таке посилання на Порядок, адже запитують про об'єкт оподаткування, який визначено в Указі. Перше, що зазначено в Порядку: він (Порядок) написаний на виконання Указу. В Указі ж зазначено, що для юридичних осіб базою оподаткування єдиним податком є виручка від реалізації, і про жодні позареалізаційні доходи не йдеться. Навіщо тоді їх показувати в Книзі обліку доходів і витрат (тобто навіщо податковій про них знати)?

Отже, суб'єкти малого підприємництва, які здійснюють комісійну торгівлю, для оподаткування єдиним податком повинні враховувати всі надходження, отримані на їх розрахункові рахунки та до каси від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), включаючи комісійну винагороду, суми позареалізаційних доходів, виручки від іншої реалізації, а генпідрядні будівельні організації повинні враховувати всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та до каси генерального підрядчика від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, виручки від іншої реалізації, а не тільки надходження за виконані роботи власними силами.

Що означає "враховувати"? Враховувати при визначенні об'єкта оподаткування єдиним податком? Згідно з Порядком, у Книзі обліку доходів і витрат у графі 6 "Загальна сума виручки та позареалізаційні доходи" відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та до каси суб'єктом малого підприємництва, зокрема сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та основних фондів, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

Таким чином, у рядку 02 Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою враховуються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу (без урахування акцизного збору), у тому числі й позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації, відображені у графі 6 Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Однак на виконання Указу ДПА розробляє Розрахунок сплати єдиного податку та Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, в якій міститься графа 6 "Загальна сума виручки та позареалізаційні доходи". Хоча в Указі (на виконання якого розроблено Розрахунок) про позареалізаційні доходи - жодного слова.

Крім того, у самій формі розрахунку нема рядка, який би містив позареалізаційні доходи, а отже, те, що вони відображаються в Книзі обліку доходів і витрат, не означає, що вони є об'єктом оподаткування єдиним податком.

Крім того, ст. 4 Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з чинною системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, може самостійно обрати ставку єдиного податку чи продовжувати працювати за загальною системою оподаткування, обліку та звітності.

Водночас, згідно з абзацом п'ятим ст. 4 Указу та Наказом ДПАУ від 12.10.99 р. №555 "Про внесення змін до форми та порядку видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою", рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, незалежно від обраної ставки єдиного податку - 6 чи 10 відсотків, може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік".

До чого тут ці абзаци? Яке відношення вони мають до обліку позареалізаційних витрат?

Однак критика критикою, а якийсь вихід із ситуації повинен бути. Фактично, залишається одне: подавати до арбітражу позов на рішення за актом.

Але є на світі правда. Коли Парчук аналізував листа, до контори зайшла поштарка та принесла свіжу пресу. А там що, як ви гадаєте? Ні, не виграшний квиток з поїздкою на Кіпр чи квартирою в Києві. Там, в одній з бухгалтерських газет, лист ДПА від 07.11.2000 р. №14724/7/15-1317 "Про нарахування єдиного податку суб'єктами малого підприємництва, що перейшли на спрощену систему оподаткування".

Лист коротенький, тож наведемо його повністю:

"Державна податкова адміністрація України стосовно оподаткування єдиним податком виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність на підставі договорів комісії та інших цивільно-правових договорів (експедиторські, брокерські підприємства, комісійна торгівля), повідомляє.

Оскільки кошти, які надходять на розрахунковий рахунок таких платників єдиного податку, є транзитними, і вони не мають права власності на такі кошти, то при визначенні суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування.

Таким чином, оподаткуванню підлягає виручка, яка належить такому суб'єкту підприємницької діяльності від реалізації ним своєї продукції (товарів, робіт, послуг)".

Отже, ДПА в особі Г. Оперенка (під листом його підпис) кардинально змінила свою точку зору щодо включення до виручки "єдиноподатника" - комісіонера, митного брокера, турагента, страхового агента тощо - коштів, які насправді йому не належать. Тепер вона вважає, що виручка від реалізації "єдиноподатника"-комісіонера - це його винагорода за надані ним комітенту послуги.

Отже, вирішивши, що справа в арбітражі однозначно виграшна, Парчук із задоволенням взявся відстоювати інтереси партнерів, обговоривши при цьому, певна річ, суму винагороди (на Кіпр чи на квартиру може і забракнути, але Новий рік зустріти десь серед засніжених гір біля ватри можна буде).

А напередодні судового засідання з'явився лист ДПА від 22.11.2000 р. №15532/7/15-1317 "Щодо листів, які втратили чинність", де зазначено, що "Експедиторські, брокерські підприємства та підприємства, які здійснюють комісійну торгівлю, суб'єкти з продажу авіаперевезень, а також суб'єкти туристичної діяльності для оподаткування єдиним податком повинні враховувати комісійну винагороду, заготівельні підприємства - збутові націнки (надбавки).

Враховуючи наведене, роз'яснення із зазначених питань, що надсилалися Державною податковою адміністрацією України, вважати такими, що втратили чинність".

Поклавши цей лист до папки, з якою збирався завтра йти до суду, втішений Парчук заснув сном праведника.

У понеділок гроші позичати не варто. В Англії. А в Україні - ніколи, або Як роз'яснення ДПА мало друзів не посварило

Прийшов до Парчука якось шкільний товариш (про нього ми вже згадували - він теж працює за спрощеною системою оподаткування) і попросив поворотну фінансову допомогу для поповнення обігових коштів на фірмі, а простіше кажучи: позичити грошей. Наш герой йому відмовив. Не тому, що шкода було: альпіністи (мав таку слабкість наш герой), загартовані в далеких походах до снігових вершин, знають ціну справжній дружбі. А тому, що знав (за родом діяльності не міг не знати) думку податкових органів з цього приводу.

Довелося пояснювати товаришеві, що у листі ДПА від 27.06.2000 р. №8921/7/15-1317 "Про застосування окремих норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" на запитання, чи включається до виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для оподаткування єдиним податком поворотна фінансова допомога, було оприлюднено таку відповідь:

"Згідно з Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженим наказом ДПА України від 12.10.99 р. №554, у Книзі обліку доходів і витрат в доходній частині відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

Таким чином, підприємства для оподаткування єдиним податком враховують всі надходження, отримані на їх розрахункові рахунки та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, включаючи поворотну фінансову допомогу та виручку від іншої реалізації".

Товариш також був чоловік не з простих і спробував заперечити, що лист не зареєстрований у Мін'юсті, а отже, юридичної сили не має, крім того, в Указі при визначенні об'єкта оподаткування єдиним податком йдеться лише про виручку від реалізації. Парчук заявив, що думки податкової і його не збігаються, доповнивши аргументацію товариша статтею 1 Указу, де визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Тому кошти, залучені у позику, не можуть вважатися виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), оскільки при здійсненні договору позики не відбувається продажу (реалізації), тобто позикодавець не отримує компенсацію за об'єкт позики, крім того, по закінченні терміну договору він отримає грошові кошти назад без будь-якої винагороди за надання їх у користування.

Те ж саме стосується і коштів, повернених після закінчення дії договору позики. Такі кошти не можуть вважатися виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), оскільки позикодавець отримує назад свої кошти, передані раніше позичальнику, а отже, вони не є об'єктом оподаткування єдиним податком.

Хоча на практиці відстояти таку точку зору можна буде лише в суді (на жаль, інформації у наших героїв про рішення арбітражних судів з цього приводу не було, а з нею, погодьтесь, було б спокійніше). Податківці акт напишуть, рішення про донарахування податку та стягнення штрафу приймуть, а ти потім відбивайся. Однак наші герої - хлопці гонорові, тож вирішивши не терпіти такого свавілля податкових органів, постановили, що гроші Парчук товаришеві все-таки позичить, той до бази оподаткування їх не включить, а коли виникнуть проблеми з податківцями, боротимуться разом (адже найімовірніше така проблема виникне у Парчука при поверненні йому грошей).

Отже, перемогла дружба.

"Єдиноподатник" "єдиноподатнику" не рівня

Прийшов якось до Парчука клієнт його фірми і попросив замість оплати за надані йому послуги отримати вексель.

Однак наш герой знав, що в Указі, а саме в статті 1, визначено: суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Водночас, відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції від 22.05.97 р. №283/97-ВР), бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види зарахування та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)

Особистий досвід

Оскільки іншого визначення внутрішнього бартеру немає, то, на думку Парчука, ним слід керуватись і неплатникам податку на прибуток.

Таким чином:

якщо платник єдиного податку за отриманий товар в рахунок погашення виданого векселя розраховується товаром,

постачальник з платником єдиного податку за виданий вексель розраховується товаром,

постачальник передає вексель, емітований платником єдиного податку шляхом індосаменту за отриманий товар від третьої особи, - такі операції вважатимуться бартерними.

Відповідно до Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.92 р. №528, використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Отже, вирішив Парчук, фізична особа не може здійснювати операцій з векселями.

Водночас наш герой зазначив, що Україна в 1999 році приєдналася до Женевської конвенції 1930 року, згідно із Законом України від 06.07.99 р. №826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року", якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Причому в Конвенції обмежень щодо права використовувати векселі фізичними особами немає.

Далі буде.

Рішення Арбітражного суду м. Києва

2000 р.

За позовом ТОВ до регіональної митниці

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПДВ У СУМІ 20873 ГРН 57 КОП.

РІШЕННЯ ВИНЕСЕНЕ Х.Х.2000 Р. ПІСЛЯ ОГОЛОШЕНОЇ ПЕРЕРВИ (СТ. 77 АПК УКРАЇНИ (1798-12).

Обставини справи:

На розгляд Арбітражного суду передані вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути ПДВ у сумі 20873 грн 57 коп. (за уточненим розрахунком позивача).

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98), а також Законом "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачено звільнення від ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України для підприємств, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Матеріалами справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю з х.х.2000 р. перейшло на спрощену систему оподаткування за ставкою 10%, що підтверджується Свідоцтвом, виданим районною податковою інспекцією м. Києва.

Відповідно до п. 2.2 ст. 2 та пп. 3.1.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР), платником податку є особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, а об'єктом оподаткування є ввезення (пересилання) товарів на митну територію України.

Таким чином, є безспірним той факт, що позивач повинен сплачувати податок на додану вартість, та про відсутність у нього пільг щодо звільнення від оподаткування ПДВ.

Як передбачає п. 10.2 ст. 10 вищеназваного закону, контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України - митні органи. З цього слід зробити висновок, що як для податкової інспекції, так і для митних органів при контролі за сплатою ПДВ норми податкового законодавства є єдині.

За таких обставин дія Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) поширюється і на відносини між позивачем і відповідачем.

Відповідно до свідоцтва, виданого ДПІ м. Києва, позивач є платником єдиного податку.

Згідно з Указом Президента України від 28.06.99 р. №746/99 "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (746/99), ст. 6 даного Указу передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок у розмірі 10 відсотків, не є платником ряду податків, у тому числі податку на додану вартість.

Ця мотивація закону зазначає про те, що до складу єдиного податку входить і сплата ПДВ при митному оформленні товарів, за винятком мита та митних зборів.

х.х.2000 року ТОВ внаслідок відмови розмитнити ввезені товари задекларовані за вантажною митною декларацією, перерахувала на рахунок в АППБ м. Києва суми ПДВ 10435 грн 63 коп. і 10500 грн. Вказані суми перераховані платіжними дорученнями.

Враховуючи, що ці суми перераховані позивачем безпідставно (в частині ПДВ на імпорт), позов обгрунтований і підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 49, 82-84 АПК України (1798-12), вирішив: позов задовольнити.

Зобов'язати регіональну митницю повернути ТОВ ПДВ у сумі 20873 грн 57 коп.

Стягнути з рахунка регіональної митниці на користь ТОВ 208 грн 74 коп. держмита.

<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua