Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#17 '2001: Практична бухгалтерія - Ексклюзивний лист і коментар << >>

Зберігання купленого товару у продавця

Ексклюзивний лист і коментар

Олександр БОСКІН, юрист


Податківці трактують це як виникнення об'єкта оподаткування у покупця, що передає товар на зберігання. Але пункти Цивільного кодексу, на які вони посилаються, не застосовуються до податкових правовідносин

Дуже часто в підприємницькій діяльності виникає необхідність після укладення угоди залишити товар у продавця у зв'язку з різними причинами: немає транспорту для доставки, не вистачило грошей для перевізника, зламався власний автомобіль, від купівлі відмовилися ті, для кого товар призначався, і т. ін. Унаслідок цього товар може не залишати територію продавця.

При цьому потрібне оформлення відповідних договорів, адже товар на чужому складі можуть "розтягнути", він може раптово зіпсуватися, безслідно зникнути, перевіряючі можуть, недовго розмірковуючи, визнати його неоприбуткованим, що призведе до накладання санкцій на підприємство і на його посадових осіб. Таким чином, правовідносини зі зберігання ТМЦ необхідно завжди юридично правильно оформляти.

Під час укладання договорів зберігання необхідно бути дуже уважним ще й тому, що ДПА не на користь платників податків трактує положення ст. 423 ЦК України - зберігання майна, визначеного родовими ознаками, у якій сказано: "Якщо на зберігання здано речі, що визначаються в договорі зберігання тільки родовими ознаками, то за відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на зберігання, рівну або обумовлену сторонами кількість речей такого ж роду і якості".

Виходячи з цього ДПА України у листі від 19.03.2001 р. № 1276/6/16-1217-26, який ми наводимо нижче, робить висновок, що якщо в договорі не зазначено інше, то операції з передачі на зберігання товару, який не індивідуалізований, відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон про ПДВ), є продажем товару, що, відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону, тягне за собою виникнення у сторони, що передає на зберігання, об'єкта оподаткування - наприклад, якщо фірма купила масло і, не вивозячи його із заводу, здала на зберігання.

Хочемо зазначити ось що. Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦК України, норми цього Кодексу не застосовуються до податкових і бюджетних правовідносин. Отже, можна передбачити, що при їх регулюванні необхідно керуватися іншими законами, які застосовуються до таких правовідносин. У наведеній раніше ч. 2 п. 1.4. ст. 1 Закону про ПДВ законодавець визначив вичерпний перелік видів договорів, у межах яких операції з передачі товарів, незалежно від того, переходить право власності чи ні, не належать до продажу. До таких договорів він зарахував: комісію (консигнацію), поруку, доручення, схов (відповідальне зберігання), довірче управління, оренду (лізинг). Законодавець також зазначив, що не належать до продажу операції з передавання товарів у межах інших договорів, які не передбачають передачі права власності на такі товари іншій особі.

Саме таке тлумачення, на думку автора, є логічним. Інакше незрозуміло, чому при передачі на зберігання юридичною особою, скажімо, автомобіля, з наданням права його використання (що дозволяється статтею 416 ЦК України) податкові зобов'язання з ПДВ не повинні виникати, а при передачі на зберігання масла - повинні. Для податкових правовідносин законодавець не розділяє понять "зберігання" і "зберігання речей залежно від ознак, якими визначаються речі". Вважаю, що законодавець з метою оподаткування не відносить до продажу операції з передачі будь-яких речей на зберігання (відповідальне зберігання), незалежно від того, визначаються такі речі індивідуальними чи родовими ознаками.

Що ж робити тим, хто не має наміру оспорювати в суді можливі домагання податкових органів і водночас не бажає платити зайвого?

Що ж робити тим, хто не має наміру оспорювати в суді можливі домагання податкових органів і водночас не бажає платити зайвого? На перший погляд, уникнути "продажу товару" досить просто - зазначивши в договорі, що цей товар не переходить у власність до охоронця. У цьому випадку для цілей оподаткування така операція не вважатиметься "продажем товару", оскільки в ч. 2 п. 1.4 ст. 1 Закону про ПДВ сказано: "Не належать до продажу операції з передачі товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі".

Однак, вирішуючи таким чином проблему податкових зобов'язань з ПДВ, ми вимушено обмежуємо себе в питаннях переходу права власності на товар під час укладення договорів, що регулюють зберігання речей, визначених родовими ознаками. Адже реально при зберіганні таких речей відбувається їх фактичне змішання, знеособлення з іншими однорідними речами інших поклажодавців або самого охоронця, і при цьому після закінчення договору зберігання поклажодавцеві повертається не те (або не тільки те) масло, яке він здав на зберігання, а масло, зроблене на цьому заводі, такої ж ваги і якості. Тобто, уникнувши "продажу товару", підприємець ризикує зіткнутися з небажаними наслідками, пов'язаними з виконанням договору охоронцем.


Лист ДПАУ від 19.03.2001 р. №1276/6/16-1217-26

Про податок на додану вартість

Відповідно до статті 423 Цивільного кодексу України, коли на схов здано речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то за відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, який зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості. Така операція, згідно з п. 1.4 статті 1 Закону України від 03.04.97 р. №168 "Про податок на додану вартість", є операцією з продажу, яка передбачає передачу права власності на товари та, відповідно до п. 3.1 статті 3 цього Закону, підпадає під об'єкт оподаткування.

При цьому податкові зобов'язання виникають відповідно до правил, встановлених п. 7.3 статті 7, а формування і дата виникнення права на податковий кредит регулюється пунктами 7.4 та 7.5 вищезазначеного Закону.

Заступник голови Г. ОПЕРЕНКО
<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua