Нове число  Дебет-Кредит
 
Український бухгалтерський тижневик
#41'2001: Практична бухгалтерія - Зворотний зв'язок << >>

"Справи комісійні": хто - до суду, хто - міняти закони

Продовжуємо тему особливостей оподаткування операцій за договорами комісії і доручення.

У минулому, 40-му числі тижневика було опубліковано статтю Олександра Рященка "Справи комісійні", присвячену проблемам відображення у податковому обліку операцій за договорами комісії і доручення. Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги думку головного державного податкового інспектора Сергія Іванова з цього приводу, а також точку зору юриста Юрія Білоуса: які можливі варіанти виходу з ситуації, що склалася.


Думка юриста: Деякі проблеми можна вирішити

Юрій БІЛОУС,
директор дочірнього підприємства "Пакта" юридичної компанії "Арсенал-СБС"

Автор статті зазначає невідповідність податкового і цивільного законодавства щодо регулювання операцій за договорами доручення і комісії, що може призвести до винесення податковими органами рішень не на користь платників податків. Нижче наводимо приклади колізій та можливі варіанти їх вирішення.

1. Відповідно до частини 1 пункту 4.7 статті 4 Закону про ПДВ, у разі якщо платник податку здійснює підприємницьку діяльність з продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку. Як і зазначив автор, у цьому пункті статті законодавець некоректно використовує термін "придбані", оскільки виходячи з існуючої редакції статті базою оподаткування є комісійна винагорода лише в разі, якщо вживаний товар був придбаний в осіб, що суперечить юридичній природі комісії. Але, керуючись цією нормою закону, податковий орган може визнати неправильним застосування правил нарахування податку на додану вартість згідно з частиною 1 пункту 4.7 статті 4 Закону про ПДВ з тих формальних підстав, що товар не придбавався в осіб.

У цьому випадку платнику податку можна порадити доводити свою правоту таким чином. Згідно зі статтею 398 ЦК України, майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього. Тобто придбання комісіонером у комітента товарів для продажу виходить за межі комісії, оскільки комісія у такій ситуації трансформується у договір купівлі-продажу (чи інший договір з відчуження майна).

У зв'язку з цим, керуючись підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону №2181, застосування платником податку - комісіонером частини 1 пункту 4.7 статті 4 Закону про ПДВ, навіть за відсутності факту придбання товару, є правильним.

2. Відповідно до частини 2 пункту 4.7 статті 4 Закону про ПДВ, у разі якщо платник податку провадить діяльність з продажу товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена в порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи зі змісту статті ця норма може бути застосована лише в разі, якщо одна сторона здійснює продаж товарів від імені іншої особи. Але це суперечить частині 1 статті 395 ЦК України, згідно з якою комісіонер укладає угоди від свого імені. Отже, як і у вищенаведеному прикладі, у разі прийняття податковим органом невигідного для платника податку рішення останній має право відстояти свою правоту в апеляційному або судовому порядку, керуючись підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону №2181.


Думка податківця: Було б краще, якби норми законодавства були чіткіші

Сергій ІВАНОВ,
головний державний податковий інспектор

Згідно зі статтею 1 ("Визначення термінів") Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" , "продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів".

Проте визначення терміна "продаж товарів" є й у статті 224 ЦК, де зазначено, що "за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму".

Тобто для правильного застосування законодавчих норм слід визначити момент переходу права власності, і тут, на щастя, закони між собою узгоджені.

Однак, якщо ми керуємося нормами Цивільного кодексу, обов'язковим моментом продажу є сплата за товар певної грошової суми.

Податковим законодавством надано інше визначення, що автоматично потребує зусиль як платників податків, так і податківців, щодо розуміння, чому безоплатна передача є продажем.

А це автоматично збільшує непорозуміння, оскільки в повсякденному житті податківцю не завжди вдається визначити навіть законодавчо узгоджений момент переходу права власності, адже стаття 398 Цивільного кодексу, яка визначає право власності комітента, наголошує: "Майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього".

Крім цього, для податківця дуже важливим є визначення бази оподаткування. Відповідно до норм пункту 4.7 статті 4 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", базою оподаткування є комісійна винагорода платника податку в разі, "коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю)".

Але ж торгують не лише вживаними товарами, а також "коли платник податку здійснює діяльність з продажу товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів". А це вже зовсім інша база оподаткування, а саме - продажна вартість товарів.

Водночас і торгівля вживаними товарами, й інший продаж товарів у межах договорів комісії оформляється одним цивільно-правовим актом - договором комісії.

Цивільним кодексом, зокрема статтею 395, визначено, що "договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента".

Це можуть бути інші цивільно-правові договори, договори консигнації, поруки, доручення, довірчого управління та знову ж таки договори комісії.

Залежно від термінологічних неузгодженостей між різними законами виникає ситуація, коли платники податку вважають базою оподаткування комісійну винагороду, а податківці - продажну вартість товарів.

А скажіть, будь ласка, як відрізнити торгівлю вживаними товарами від продажу в разі, якщо комісіонер за дорученням комітента, не порушуючи при цьому жодного закону, за винагороду вчинив таки угоду від свого імені?

Що податківцю потрібно вважати базою оподаткування і яким чином фактично підтверджуватиметься платником податку база оподаткування? Шляхом зустрічних перевірок?

А як знатиме податківець, який керується податковим законодавством, чи відповідає саме ця операція договору комісії?

Тобто виникає ситуація, коли аналіз правильності застосування норми податкового закону потребує від кожного податківця широких юридичних знань та поглиблених знань саме Цивільного кодексу в питаннях, що розглядаються в матеріалі, запропонованому журналом "Дебет-Кредит".

Проте було б краще і для платників податків, і для податківців, якби норми законодавства були чіткіші, а їх застосування забезпечувало б прозорість дій податківців та не викликало сумніву у платників податків.

<< >>
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua