Нове число  Дебет-Кредит
Український бухгалтерський тижневик
#20 '2001: Документи для роботи - Нові документи

1. Про обіг векселів в Україні

Закон України від 05.04.2001 р. №2374-I

Коментар ДК:

З 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за векселями на території України зможуть фізичні особи. Використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється

Законом України від 05.04.2001 р. №2374-III “Про обіг векселів в Україні” (далі — Закон) визначено, що з 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть і фізичні особи.

Видавати векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Платіж за векселем на території України може здійснюватися тільки у безготівковій формі. Суттєвим обмеженням є те, що тепер використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється.

Здавалося б, нарешті у вексельному обігу пануватиме Закон, а не постанови Кабінету Міністрів та Національного банку України, але, судячи з аналізу Закону, саме ці відомства і розробляли цей Закон, а тому на полегшення в застосуванні векселів можна майже не розраховувати.

Закон визначає особливості обігу векселів в Україні: видача переказних та простих векселів, здійснення операцій з векселями та виконання вексельних зобов’язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Нагадаємо, що, відповідно до Закону України від 06.07.99 р. №826-XIV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, Україна приєдналася до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції (саме на таких умовах приєднався і СРСР 25.11.36 р.).

Як повідомив НБУ в своєму листі від 27.01.2000 р. №18-211/224-550 “Про набрання чинності Женевськими вексельними конвенціями 1930 року” (див. “Документи для роботи” №7/2000), Женевські вексельні конвенції 1930 року набрали для України чинності 6 січня 2000 року.

Однак і після набрання ними чинності у вексельному законодавстві головним був не міжнародний договір (Уніфікований закон), як це належить, а зокрема Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10.09.92 р. №528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків” (далі — Постанова). Тепер є Закон, який насправді є аналогом Закону з деякими послабленнями та додатковими обмеженнями.

Головним послабленням є те, що з 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть і фізичні особи. Причому фізичні особи не обов’язково мають бути підприємцями, зокрема стане можливим під час купівлі якогось товару фізичною особою просто виписати вексель на суму покупки та відсотків (і таким чином отримати кредит без зайвого оформлення).

Однак за Законом, як і за Постановою, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водночас платіж за векселем на території України може здійснюватися тільки у безготівковій формі (якщо для юридичних осіб це прийнятно, то для фізичних осіб це великий мінус). Суттєвим обмеженням є те, що тепер використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється.

Вексель залишено як виконавчий документ, тепер уже Законом дозволено його видавання та індосування за кордон (докладніше див. Указ Президента України від 07.03.2001 р. №162/2001 “Про визнання такого, що втратила чинність, статті 1 Указу Президента України від 2 листопада 1993 року №504” (див. “Документи для роботи” №12/2001).

Закон закріпив такий атавізм (стаття 5): вексель від імені юридичної особи повинен підписуватися двома особами — керівником та головним бухгалтером (або уповноваженими ними особами), ще й потрібно ставити печатку. I законодавців не цікавить, що це суперечить статтям 7 та 8 Уніфікованого закону.Вексель повинен містити один підпис, і жодних печаток на ньому в обов’язковому порядку не ставиться.

Але у нас закон виявився вищим за міжнародний договір усупереч частині другій статті Закону України від 22.12.93 р. №3767-XII “Про міжнародні договори України”, яка передбачає: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України, тобто Уніфікованого закону. Тому сподіваємося на якнайскоріше скасування цього атавізму, як це сталося з двома підписами зовнішньоекономічних договорів підприємств.

Векселедавцям тепер треба буде вести реєстр виданих векселів за формою, затвердженою ДКЦПФР (цікаво, як її вестимуть фізичні особи, а може, взагалі не вестимуть, адже за його неведення відповідальність наразі не встановлена).

Докладніше проаналізуємо статтю 2 Закону, відповідно до якої передбачається застосування не всіх застережень (їх 23), а лише тих, що обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатка II Уніфікованого закону:

1) стаття 10 Уніфікованого закону в Україні не застосовується. Вона передбачає: якщо переказний вексель, який не був складений на момент видачі, був оформлений іншим чином, ніж передбачено укладеними угодами, то недотримання таких угод не може бути протиставлено держателю векселя, якщо тільки він не придбав переказний вексель недобросовісно або, придбаваючи його, не допустив грубу необережність.

Виходячи з того, що вимоги за векселем випливають лише з самого векселя, незалежно, наприклад, від договору поставки. Таким застереженням Україна підтвердила прив’язку векселя до товарності векселя. А фінансові векселі існувати не можуть;

2) відповідно до статті 7 Додатка до Уніфікованого закону, кожна з Високих Договірних Сторін має право, якщо вона вважає за необхідне, за надзвичайних обставин, пов’язаних з обмінним курсом у такій державі, частково скасувати застереження, що містяться в статті 41 і стосуються здійснення платежу в іноземній валюті за переказними векселями, які підлягають оплаті на її території.

Зазначене вище правило також може застосовуватися до видачі на національній території переказних векселів, які підлягають оплаті в іноземній валюті. Таким чином, Україна, яка приєдналася до цього застереження, визнала існування надзвичайних обставин, і Законом передбачено, що в Україні вексель, номінований в іноземній валюті, погашається лише в національній валюті або за індивідуальною ліцензією НБУ;

3) відповідно до статті 9 Додатка до Уніфікованого закону, в порядку часткового скасування абзацу 3 статті 44 Уніфікованого закону (цей абзац передбачає, що протест у неплатежі за переказним векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи від пред’явлення, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за днем, у який вексель підлягає оплаті) кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що протест у неплатежі повинен бути здійснений або в день, коли переказний вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів, що й вибрала Україна;

4) відповідно до статті 10 Додатка до Уніфікованого закону, за законодавством кожної з Високих Договірних Сторін залишається право точно визначити юридичні ситуації, передбачені у пунктах 2 і 3 статті 43 (держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов’язаних осіб:

при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений;

навіть до настання строку платежу: ...

(2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;

(3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту) і в абзацах 5 і 6 статті 44 Уніфікованого закону (у разі припинення платежів трасатом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно держатель не зможе використати своє право регресу доти, доки вексель не буде пред’явлений трасату для платежу і не буде здійснений протест.

У разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем права регресу буде достатньо пред’явлення судового рішення про оголошення банкрутом такого трасата чи трасанта). Чим і скористалася Україна;

5) відповідно до статті 13 Додатка до Уніфікованого закону, кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити щодо переказних векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на її території, що відсоткова ставка, про яку йдеться у пункті 2 статті 48 (держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу ...(2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу) і пункті 2 статті 49 (особа, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, може стягнути з інших зобов’язаних перед нею осіб: (2) відсотки на зазначену суму, обчислені в розмірі шести, починаючи з дня, коли вона здійснила платіж) Уніфікованого закону, може бути замінена існуючою відсотковою ставкою, встановленою законом, на території такої Високої Договірної Сторони.

Замість 6 відсотків, держатель за Законом повинен використовувати облікову ставку НБУ, що добре для кредитора, поки вона більша за 6 відсотків.

Віталій МОСЕЙЧУК
 
© 2001
"Дебет-Кредит"
Редакція: debet-kredit@gc.kiev.ua
Webmaster: web_dk@gc.com.ua