Маєте пропозиції, зауваження чи побажання? Зв’яжіться з редакцією!
Ми неодмінно відповімо.



 Актуально!




Чергові семінари,
тренінги, вебінари ...

Більше семінарів ...









 : загальний
   (по всіх сайтах ДК)






Дебет-Кредит № 21 (21.5.2012)
Суть справи :: Практика

Увага! Архівна публікація 

 


Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка на даний час ймовірно втратила актуальність і може не відповідати діючим нормам бухгалтерського та податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua.

Матеріальна відповідальність працівників

У цьому матеріалі ми розповімо про матеріальну відповідальність працівників за завдану майнову шкоду. Розглянемо порядок визначення завданої матеріальної шкоди та правила її утримання з працівника. Звісно, кожен більш-менш досвідчений бухгалтер стикався у своїй роботі з притягненням до матвідповідальності працівників. Тож комусь ми просто нагадаємо основні нюанси, а для декого розкриємо й приховані особливості. Про нюанси податкового і бухгалтерського обліку читайте у другій частині статті в наступному «ДК».

Нормативне підгрунтя

Ст. 130 КЗпП зазначає: «Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків».

Крім того, варто зважати на те, що заподіяні підприємству збитки відшкодовують у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку такого працівника (за загальним правилом) (ст. 130, 132 КЗпП). I лише у спеціально передбачених законодавством випадках працівник відшкодовує збитки у повному розмірі, що може перевищувати його зарплату. Тож загалом виокремлюють два види матеріальної відповідальності працівників: повну й обмежену.

I головне: стягнення завданих збитків з працівника — це право, а не обов’язок підприємства.

Які збитки відшкодовуються

Працівник несе матеріальну відповідальність лише за шкоду, яка заподіяна підприємству внаслідок порушення ним покладених на нього трудових обов’язків. Тож: якщо працівник завдав шкоди, але при цьому правомірно виконував покладені на нього трудові обов’язки, то матвідповідальність на такого трудівника не може бути покладена.

Є випадки, коли матеріальної відповідальності не буде. Так, на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду (ч. 4 ст. 130 КЗпП):

1) яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;

2) за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки;

3) заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (рятуючи людей під час надзвичайної ситуації чи стихійного лиха).

Тепер ще один нюанс з основної ст. 130 КЗпП. Знову нагадаємо: працівник відповідає лише за пряму дійсну шкоду. Тлумачення, що ж воно таке — пряма дійсна шкода, знаходимо у п. 4 Постанови №14 ВСУ. Там сказано, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти:

1) втрату, погіршення або зниження цінності майна;

2) необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей;

3) необхідність провести зайві, тобто спричинені внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Визначаємо розмір завданої шкоди

У ст. 135.3 КЗпП зазначено, що розмір заподіяної підприємству (установі, організації) шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з даними обліку (у випадку з ОЗ).

У цій же статті сказано, що законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, у т. ч. у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Варто згадати і про такий постулат ч. 2 ст. 135.3 КЗпП: «У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди». Саме на виконання постулатів згаданої статті і спрямовано Порядок №116.

До речі, на сьогодні1 визначення шкоди за Порядком №116 докорінно змінилося. Тепер його викладено у дещо скороченому вигляді.

1 Зовсім недавно, а саме з 16.12.2011 р., до Порядку №116 були внесені кардинальні зміни згідно з постановою КМУ від 07.12.2011 р. №1253.

Так, у ньому наголошено, що він встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (крім дорогоцінних металів, коштовного каміння та валютних цінностей) (п. 1 Порядку №116). Утім, на погляд автора, у випадку з псуванням матеріальних цінностей його варто застосовувати лише тоді, коли встановлено факт умисних дій. Адже ст. 135.3 КЗпП дає право застосовувати Порядок №116 лише при матеріальній відповідальності за умисне зіпсуття товарів.

А тепер про порядок визначення збитків за Порядком №116. Так, розмір матеріальних збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки (п. 2 Порядку №116). Тож тепер у разі такої халепи бухгалтеру доведеться співпрацювати з оцінювачами і викласти з кишені підприємства плату за їхні послуги.

Не слід забувати, що зі сум, стягнутих відповідно до Порядку №116, підприємство покриває власні збитки за фактичними витратами на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей, а ось залишок коштів перераховується до держбюджету (п. 10 Порядку №116). Суму, що залишається як відшкодування збитків підприємству, ще й треба правильно визначити: адже не варто обділяти бюджет. Звісно, тепер, коли Порядок №116 не передбачає кратного визначення завданих збитків, а диктує, що саме незалежний оцінювач встановить суму, яку має відшкодувати працівник, п. 10 цього Порядку рідко діятиме. Адже оцінювач у більшості випадків розрахує збитки якраз у сумі, що покриє витрати підприємства на відновлення матеріальних цінностей.

У решті випадків заподіяння підприємству збитків, не передбачених Порядком №116 (зокрема, при неумисному псуванні матеріальних цінностей, якщо службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, тощо), шкоду визначаємо за правилами ст. 135.3 КЗпП, тобто за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку виходячи з балансової вартості (собівартості) ТМЦ за мінусом амортизації (у випадку з ОЗ).

У контексті ст. 135-3 КЗпП варто згадати і норми Закону №217, де передбачено, що збитки, завдані підприємству працівниками, які виконують операції з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, ювелірними, побутовими і промисловими виробами та матеріалами, виготовленими з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також з інвалютою (зокрема, неповернення підзвітної інвалютної суми), визначаються у кратних розмірах (подвійному або потрійному) залежно від цінностей (статті 1 та 2 Закону №217). Зауважимо, що стягувати з працівника завдані збитки можна лише у разі, якщо він є винним у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних втратах (крім втрат, що сталися у зв’язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу) цінностей, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій. При цьому суми, стягнуті з працівника у випадках, передбачених Законом №217, спочатку використовуються для відшкодування працівником завданих підприємству збитків, а решту слід перерахувати до держбюджету (ст. 3 Закону №217).

Слід згадати і про деякі нюанси за статтею 135.3 КЗпП.

Так, на підприємствах громадського харчування (на виробництві та у буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею ТМЦ, визначається за цінами реалізації. До речі, ця норма (ч. 3 ст. 135.3 КЗпП) суперечить постулатам статті 130 КЗпП. Адже стаття 130 звільняє працівників від відповідальності за неотриманий прибуток. А тут трудар має відшкодувати як саму вартість ТМЦ згідно з балансом, так і прибуток, який могло отримати підприємство. У принципі, можна розглядати цю норму як спеціальну для цієї галузі, а отже, вона має перевагу над загальними правилами.

I ще. Якщо шкода підприємству заподіяна з вини кількох працівників, тоді розмір відшкодування визначається для кожного з них окремо. Тут слід враховувати ступінь вини, вид та межу матвідповідальності кожного з таких винуватців.

А тепер про колективну (бригадну) матвідповідальність. Так, запровадити її можна у разі, якщо працівники спільно виконують окремі види робіт, які пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, та якщо неможливо розмежувати матвідповідальність кожного працівника та укласти з ним договір про повну матвідповідальність (ч. 1 ст. 135.2 КЗпП).

Утім, не у всіх випадках можна застосовувати колективну (бригадну) матвідповідальність. Перелік робіт, при виконанні яких може вона запроваджуватися, умови її застосування і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджено наказом Мінпраці України від 12.05.96 р. №43.

Колективна (бригадна) матвідповідальність встановлюється власником (уповноваженим ним органом) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства. При укладанні письмового договору про колективну (бригадну) матвідповідальність його підписують керівник підприємства і всі члени колективу (бригади).

Яку суму можна стягнути з працівника за завдану шкоду?

Обмежена матеріальна відповідальність

Нагадаємо, що працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матвідповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього заробітку (в загальному порядку) (ст. 132 КЗпП).

Середній заробіток у таких випадках розраховується за правилами Порядку №100. Для його розрахунку беруться показники за два попередні календарні місяці роботи працівника (п. 2 Порядку №100).

До речі, у п. 4 Постанови №14 ВСУ сказано, що у трудовому контракті можуть бути прописані інші межі матвідповідальності.1

1 Проте зазначимо також, що Пленум ВСУ не встановлює норм права, а лише тлумачить наявні, а статтею 9 КЗпП визначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Тож у трудовому контракті не можуть бути прописані ширші межі матвідповідальності працівника, ніж загалом передбачені КЗпП.

Також варто звернути увагу, що матвідповідальність настає за кожне порушення окремо. А отже, якщо є декілька порушень, які призвели до заподіяння підприємству матеріальної шкоди, то з працівника утримують декілька разів суму в розмірі середнього заробітку.

Тепер звернемо увагу на статті 132 та 133 КЗпП. Цікаво, що у ст. 133 наведено перелік ситуацій, коли застосовують обмежену відповідальність за завдані збитки. Тимчасом як ст. 132 КЗпП фактично передбачає, що обмежена відповідальність застосовується в усіх випадках, коли не використовується повна матеріальна відповідальність згідно із законодавством.

Повна матеріальна відповідальність

Про повний розмір матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду варто говорити лишень у випадках, визначених у ст. 134 КЗпП. У згаданій статті, зокрема, зазначено, що повну матвідповідальність працівники несуть у таких випадках:

1) між працівником і підприємством (установою, організацією) згідно зі ст. 135.1 КЗпП укладено письмовий договір про повну матвідповідальність за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою. Такий договір можна укласти лише за умови, що працівник обіймає посаду, зазначену в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство повинне укласти письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за незбереження матеріальних цінностей, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24;

2) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (п. 6 ст. 134 КЗпП);

3) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

4) шкоду підприємству завдано діями працівника, за які переслідують у кримінальному порядку. Ця норма діятиме лише у разі відповідного рішення суду про притягнення працівника до відповідальності. Якщо ж кримінальної справи не відкрили або ж суд виправдав працівника, то й стягнути нічого;

5) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані. Нетверезий стан працівника має бути документально підтверджений. Бажано, щоб це був медичний висновок. Тут виникає ще одне закономірне запитання: чи ця норма діє у разі наркотичного сп’яніння працівника? На погляд автора — так;

6) шкоду завдано нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу й інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування. Зазначені тут випадки можуть підпадати під кримінальну відповідальність, а розмір збитків слід визначати згідно з Порядком №116;

7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Ця ситуація виникне, якщо при відновленні своїх прав працівником (через суд) підприємство понесло збитки;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винен у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, за умови що Держбюджет і місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством (п. 9 ст. 134 КЗпП).

Порядок відшкодування збитків

Після визначення розміру завданих збитків та встановлення, скільки саме можна стягнути з працівника, слід обрати порядок відшкодування. Нормотворці виокремили три випадки відшкодування збитків працівником. Розглянемо ці варіанти за чергою:

Варіант 1. Найпростіший! Працівник добровільно відшкодовує шкоду підприємству.

Це дозволено ч. 5 ст. 130 КЗпП, де сказано, що працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або керівника підприємства, працівникові дозволяється передати підприємству для покриття матеріальної шкоди рівноцінне майно або ж і взагалі відремонтувати пошкоджене майно. На думку автора, для реалізації такого сценарію варто, щоб працівник подав керівникові підприємства заяву з бажанням відшкодувати завдані збитки. А отже, варто і видати наказ про відшкодування збитків.

Варіант 2. Стягнення збитків за розпорядчим актом підприємства (наказом, розпорядженням).

Тут є деякі особливості.

1. Покрити шкоду, застосувавши наказ керівника, можна у розмірі не більше середньомісячного заробітку, який, як ми вже згадували, розраховують за правилами Порядку №100, взявши показник за останні два місяці (ч. 1 ст. 136 КЗпП).

2. Для покриття шкоди працівником слід видати відповідний наказ керівника. Якщо шкоду заподіяв сам керівник підприємства (установи, організації) чи його заступник, то потрібне розпорядження органу вищого рівня у порядку підлеглості (наприклад, протокол зборів засновників).

3. Наказ про утримання матеріальної шкоди має бути виданий не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 2 ст. 136 КЗпП).

Днем виявлення шкоди треба вважати день (див. п. 20 Постанови №14):

а) коли власнику або керівництву підприємства стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником;

б) день підписання акта (довідки, протоколу) інвентаризації за підсумками інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації;

в) виплати установою сум третій особі у разі виникнення регресної вимоги до працівника.

4. Дуже імовірно, що працівник буде не згоден з самим відрахуванням або принаймні з його розміром. А тому, видавши наказ, не поспішайте утримувати матеріальну шкоду з працівника (його зарплати) — варто зачекати 7 календарних днів з дати ознайомлення працівника з цим документом. Саме такий час дає законодавство працівникові на вирішення, чи згоден він із зазначеними у наказі сумами. Якщо не згоден, то він має право звернутися до комісії з трудових спорів підприємства чи до суду.

Увага! Працівникові не заборонено звернутися до суду й оскаржити наказ і після 7-денного терміну. Цілком можливо, що працівник виграє такий судовий процес, тож у такому разі підприємству слід буде повернути фактично неправомірно стягнуті суми (ч. 1 ст. 1212 ЦКУ).

Ще один нюанс: при ознайомленні працівника з наказом про застосування обмеженої відповідальності вимагайте від нього підпис з датою. Це дозволить чітко відраховувати 7 днів. Може бути і таке, що працівник відразу визнає свою провину та не заперечуватиме проти зазначеного у наказі покарання. Тоді попросіть його написати про це у наказі, який він отримав для ознайомлення.

Варіант 3. Через суд.

Це не найприємніший варіант як для підприємства, так і для працівника. За допомогою Феміди потрібно буде обстоювати своє право на відшкодування завданих збитків підприємству в трьох випадках.

1. Завдана шкода перевищує середньомісячний заробіток працівника.

2. Заподіяна шкода не перевищує середньомісячного заробітку працівника, але для стягнення завданих збитків ми не можемо застосувати розпорядчий акт. Така нестандартна ситуація може виникнути, наприклад, якщо працівник уже звільнився, а отже, наказ керівника тут не допоможе. Або ж ми у двотижневий строк не скористалися правом на оформлення наказу про стягнення збитків (п. 2 Постанови №14).

3. Працівник просто не згоден з наказом про стягнення з нього матеріальної шкоди (у наказі є відповідний запис).

Якщо рішення суду буде на користь підприємства, то воно отримає виконавчий лист, за яким і будуть проводитися стягнення з працівника.

Увага! Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП, позов про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, можна подати не пізніше 1 року з дня виявлення заподіяної шкоди (який день вважається днем виявлення, — див. вище). Якщо строк звернення до суду був пропущений з поважних причин, то його цілком імовірно поновити. Для цього слід подати до суду заяву та документи, які б вказували на причини затримки (п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Нормативна база

  • Закон №217 — Закон України від 06.06.95 р. №217/95-ВР «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей».
  • Порядок №116 — Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою КМУ від 22.01.96 р. №116.
  • Порядок №100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. №100.
  • Постанова №14 — Постанова Пленуму ВСУ від 29.12.92 р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

Василь БРЮХОВИЦЬКИЙ, «Дебет-Кредит»



Наступна стаття:  На початок статті 



Документальне оформлення ремонтів та поліпшень ОЗ Частковий перегляд статті (тільки початок)
Суть справи :: Практика
У народі кажуть: ніщо не вічне, все колись ламається... Справді, будь-який об’єкт основних засобів (далі — ОЗ) може вийти з ладу (тобто зламатися, пошкодитися, зруйнуватися). Тому якщо підприємство планує надалі використовувати такий актив у виробничому п

В рубриці: 


Страхування майна підприємства Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 22 (1.6.2015) :: Суть справи :: Практика
Чи може підприємство застрахувати своє майно? Як такі операції відображаються в
обліку в 2015 році? ...

Документи перевірені, але ще потрібні Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 22 (1.6.2015) :: Суть справи :: Практика
Якщо на підприємстві пройшла планова перевірка ДПІ за 3 роки, то чи може
підприємство здати документи, охоплені перевіркою, до архіву? ...

0.020722