(044) 391-51-92
ru ua

Маєте пропозиції, зауваження чи побажання? Зв’яжіться з редакцією!
Ми неодмінно відповімо.



 Актуально!




Ближайшие семинары,
тренинги, вебинары ...

Все семинары ...
(полный план-график)









 : загальний по сайту



Курсы валют на PROext

Дебет-Кредит № 19 (12.5.2014)
Суть справи :: Податковий облік

Увага! Архівна публікація 

 


Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка на даний час ймовірно втратила актуальність і може не відповідати діючим нормам бухгалтерського та податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua.

ПДФО самозайнятих осіб

До самозайнятих осіб пп. 14.1.226 ПКУ відносить як підприємців на загальній системі оподаткування (далі — підприємці), так і фізосіб, які провадять незалежну професійну діяльність (про підприємців на єдиному податку в цій статті ми не говоритимемо). Розповімо про питання, які найчастіше виникають у самозайнятих осіб під час оподаткування результатів їх діяльності.

Об’єктом нарахування ПДФО у підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю (п. 177.2 ПКУ), а в осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, — сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності (п. 178.3 ПКУ). Але що входить до складу таких доходів та витрат?

Незалежна професійна діяльність

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.226 ПКУ

Доходи підприємців

До складу доходів підприємців, згідно з п. 177.2 ПКУ, входить виручка у грошовій та негрошовій формі. Це означає, що насамперед до оподатковуваних доходів підприємця включаються доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, при цьому датою виникнення доходу є отримання коштів від такої реалізації.

Якщо з виручкою у грошовій формі (як готівкою, так і за безготівковим розрахунком) все більш-менш зрозуміло, то з доходами в негрошовій формі одразу виникає декілька запитань. Як саме визначається сума такого доходу? Чи згідно з первинними документами, в яких сторонами відносин (підприємцем та його контрагентом) визначено певну вартість товарів, робіт, послуг? Чи, може, є якась затверджена державою методика визначення суми такого оподатковуваного доходу (наприклад, звичайна ціна)?

Аналіз ПКУ дає підстави вважати, що звичайна ціна у разі визначення доходів підприємця не застосовується. По-перше, у ст. 177 ПКУ про неї немає і згадки. По-друге, навіть якби обережний підприємець і хотів її застосувати, чинний порядок визначення звичайної ціни з метою оподаткування передбачає ось що: пп. 39.1.2 ПКУ говорить, що методи визначення звичайної ціни, встановлені п. 39.3 ПКУ, застосовуються лише для перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та ПДВ і тільки для контрольованих операцій (перелік яких встановлено п. 39.2 ПКУ). А за пп. 14.1.71 ПКУ, звичайна ціна — це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Отже, щодо ПДФО вартість негрошового доходу, який отримує підприємець, визначається тільки за первинними документами (договором, накладними, актами виконаних робіт, наданих послуг тощо).

До речі, для підприємців на загальній системі оподаткування не встановлено заборони на застосування бартерних операцій. Тож у разі бартеру дохід підприємця визначатиметься у сумі вартості отриманих товарів, робіт, послуг за датою їх отримання.

Також підприємець може отримувати дохід від посередницької діяльності. Нагадаємо, що, наприклад, за договором доручення виконавець здійснює певні юридичні дії від імені та за рахунок другої сторони — довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦКУ), а за договором комісії виконавець зобов’язується вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок і за дорученням другої сторони — комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦКУ). Ось це словосполучення «за рахунок» замовника передбачає його обов’язок або забезпечити виконавця певними ресурсами для виконання доручення, або відшкодувати понесені ним витрати. Зрозуміло, якщо за виконання доручення підприємець-посередник отримає винагороду, вона підлягає оподаткуванню ПДФО за загальними правилами. Але як бути зі сумою забезпечення витрат, що надходить на рахунок підприємця, або з іншими ресурсами, які він отримує від замовника для виконання доручення? ПКУ нічого не говорить.

Стаття 177 ПКУ вимагає оподатковувати виручку від підприємницької діяльності, але чіткого порядку її визначення в ПКУ немає, що означає: під час податкових перевірок можливі спори з податківцями щодо цього. На сайті Міндоходів у «Базі знань» зазначено стосовно цього таке: кошти, що надходять фізичній особі — підприємцю, яка за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, не є її власністю і відповідно не включаються до загального оподатковуваного доходу. Доходом такого платника є плата за виконання договору транспортного експедирування. Хоча це роз’яснення (у підкатегорії 104.04) стосується транспортно-експедиторських послуг, вважаємо, такий самий підхід можна застосувати і до решти транзитних сум, що надходять до підприємця-виконавця. Але для повної впевненості щодо того, з яких сум платити ПДФО за посередницькими договорами, радимо звернутися до податківців за індивідуальною податковою консультацією згідно зі ст. 52 та 53 ПКУ.

Крім доходів від реалізації товарів, робіт, послуг, підприємець може отримати й інші доходи. Підпункт 177.6 ПКУ говорить: якщо підприємець отримує інші доходи, не пов’язані з підприємницькою діяльністю, у межах обраних ним видів діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ. Але при цьому виникає запитання, як оподатковувати безповоротну фінансову допомогу, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), помилково зараховані кошти, заборгованість підприємця перед іншою особою, яка була анульована або за якою минув строк позовної давності тощо. Але доля таких доходів підприємця ПКУ теж чітко не врегульована.

Навіть того, як впливатиме на суму оподатковуваного доходу підприємця сума кредитів або поворотної фінансової допомоги, ПКУ чітко не встановив. Хоча в цьому випадку можна говорити про те, що такі суми до виручки не належать — вони мають бути повернені, тож немає підстав вважати їх доходами. Натомість у п. 6 Порядку №4811 сказано, що сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) повинні відображатися в графі 2 Книги обліку доходів і витрат. Щодо решти вищенаведених надходжень доводиться шукати роз’яснення від Міндоходів. У «Базі знань» (підкатегорія 104.04) податківці однозначно відносять до оподатковуваного доходу підприємця суми безповоротної фінансової допомоги.

Безповоротна фіндопомога

Безповоротна фінансова допомога — це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

<...>

Підпункт 14.1.257 ПКУ (витяг)

1 Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджений наказом Міндоходів України від 16.09.2013 р. №481.

Отже, всі доходи, які підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги за пп. 14.1.257 ПКУ, слід врахувати при визначенні бази оподаткування ПДФО у підприємця.

Доходи осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність

Подібний порядок визначення доходів, як вищенаведений щодо підприємців, застосовується і щодо осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, за умови взяття їх на облік у ДПІ за місцем постійного проживання. Інакше такі доходи оподатковуватимуться на загальних підставах (без зменшення на суму витрат). Хоча ст. 178 ПКУ не визначає чітко, що саме є доходом таких осіб, який оподатковується ПДФО, але зрозуміло, що йдеться, передусім, про дохід від їх професійної діяльності. Приватний нотаріус оподатковує ПДФО дохід від нотаріальної діяльності, адвокат — адвокатської, викладач — доходи від викладання тощо. І хоча такий дохід не названо виручкою від реалізації робіт чи послуг, на практиці і для таких доходів застосовується так званий касовий метод1.

1 Див., наприклад, наказ ДПСУ від 24.12.2012 р. №1185.

Витрати підприємця

Підприємці можуть віднести до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ (п. 177.4 ПКУ). Проте цей розділ містить одразу два такі переліки:

— згідно з п. 138.1 ПКУ, це витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, підпунктами 138.10.2 — 138.10.4, пунктом 138.11 ПКУ;

— згідно з пп. 138.1.1 ПКУ, це витрати, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати з урахуванням пунктів 138.2, 138.11, 140.2 — 140.5 ПКУ, статей 142 і 143 та інших статей ПКУ, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку на прибуток.

Який саме перелік може застосувати підприємець? Цього законодавство чітко не визначає, але в «Базі знань» фахівці Міндоходів часто згадують у такому випадку лише п. 138.1 ПКУ. На нашу думку, це неправильно, бо ПКУ містить, як зазначено вище, одразу два переліки витрат операційної діяльності. Тож підприємець може або діяти на свій розсуд, а потім доводити свою правоту за наслідками податкових перевірок (користуючись принципом презумпції правомірності рішень платника податків згідно з пп. 4.1.4 ПКУ), або звернутися до податківців за індивідуальною податковою консультацією і діяти за нею.

У «Базі знань» на сайті Міндоходів зазначається, зокрема, таке (підкатегорія консультацій 104.05):

щодо придбання запасів (товарів і матеріалів), послуг — підприємець може включати витрати на їх придбання за умов документального підтвердження такого придбання та наявності зв’язку з отриманням оподатковуваного доходу. В деяких випадках податківці вимагають при цьому, щоб первинні документи, які підтверджують понесені витрати, було складено саме на фізособу як підприємця (зокрема РКО, комунальні платежі, охорона приміщення, витрати на оренду);

витрати на страхування, на придбання ліцензій і дозволів, на сплату процентів за кредитом не враховуються підприємцями у складі витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів;

витрати на здійснення ремонту (поліпшення) основних засобів не включаються до складу витрат підприємця. До речі, таке обмеження стосується не лише витрат на ремонт, а й утримання необоротних активів (у т. ч. орендованих). Пояснюють свою точку зору податківці, як правило, тим, що підприємці не зобов’язані вести податковий або бухгалтерський облік необоротних засобів, тож як таких основних засобів вони не мають. При цьому податківці не дозволяють віднести до складу витрат і витрати на придбання необоротних активів у повній сумі в податковому звітному періоді такого придбання (а ось сплачену орендну плату — дозволяють, знову ж таки, якщо орендований необоротний актив безпосередньо використовувався для отримання оподатковуваного доходу звітного періоду);

щодо сум ЄСВ, сплачених за себе, — підприємець має право включити до складу витрат;

щодо навчання найманих працівників — підприємець не має права на податкові витрати;

щодо відряджень найманих працівників — одразу дві консультації, які містять протилежні точки зору. Одна прямо заперечує право на такі витрати. Інша говорить, що підприємець має право включити до складу витрат лише ті витрати, які пов’язані з відрядженням найманого працівника, безпосередньо зайнятого у збуті товару, виконанні робіт або наданні послуг. Остання точка зору є більш аргументованою, проте досить важко визначити, коли саме і в якій сумі виникне право визнати такі витрати у підприємця. Те саме стосується, до речі, і витрат на оплату праці найманих працівників (і сум ЄСВ, сплачених зі суми таких витрат). Якщо підприємець зможе довести, що ці витрати в повній сумі пов’язані з отриманим доходом, то всю суму таких витрат він зможе віднести до податкових витрат. Хоча п. 6 Порядку №481 говорить про те, що підприємець повинен відображати в графі 7 Книги обліку доходів і витрат суму витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесених у звітному місяці, і не встановлює будь-яких обмежень щодо цих витрат.

Але повторюємо: усе зазначене в «Базі знань» — це лише точка зору податківців, а не пряма норма ПКУ. Тож чи використовувати зазначені витрати при визначенні об’єкта оподаткування, чи ні, — вирішувати самому підприємцю. Звісно, додатково можна порадитися з фахівцями з ДПС, отримавши від них індивідуальну податкову консультацію.

Витрати осіб, які провадять незалежну професійну діяльність

На жаль, у ст. 178 ПКУ не сказано, які саме витрати належать до «документально підтверджених витрат, необхідних для провадження певного виду незалежної професійної діяльності». Натомість для деяких категорій таких осіб уже є податкові роз’яснення щодо цього, якими інші особи можуть скористатися як рекомендаційними. Так, наказом ДПСУ від 24.12.2012 р. №1185 затверджено узагальнюючу податкову консультацію, в якій наведено орієнтовний перелік податкових витрат адвокатів та нотаріусів (див. коментар у «ДК» №3/2013), а наказом Міндоходів від 30.12.2013 р. №884 у наступній консультації цей перелік витрат нотаріусів доповнено (див. «ДК» №3/2014). Оскільки ці накази, на відміну від листів та «Бази знань», мають певну юридичну силу, то ними, відповідно до ст. 53 ПКУ, нотаріуси та адвокати можуть користуватися, не боячись негативних наслідків під час податкових перевірок.

Усі інші особи, які провадять незалежну професійну діяльність, можуть звернутися до ДПС за індивідуальною податковою консультацією щодо власних податкових витрат (згідно зі ст. 52 та 53 ПКУ).

Документальне оформлення

На самозайнятих осіб покладено обов’язок ведення Книги обліку доходів та витрат, за формою і в порядку, які затверджені наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. №481. До речі, саме з порядку складання цієї Книги виникло ще одне додаткове обмеження щодо визнання у самозайнятих осіб податкових витрат: вони також визнаються лише за касовим методом, тобто у разі якщо самозайнята особа їх оплатила, із зазначенням реквізитів документів, які підтверджують таку оплату. Отже, і при заповненні Книги зберігається вищенаведений принцип: самозайнята особа повинна підтвердити понесені нею витрати первинними документами. І це, як бачимо, саме розрахункові документи — платіжне доручення, касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо.

На підставі Книги складається і податкова звітність самозайнятої особи — декларація про майновий стан і доходи1. А отже, на ведення Книги та складання декларації поширюються однакові правила, встановлені ст. 44 ПКУ:

— складати лише на підставі первинних документів, якщо обов’язковість їх ведення передбачена чинним законодавством;

1 Форма й інструкція щодо заповнення якої затверджені наказом Міндоходів від 11.12.2013 р. №793.

— зберігати зазначені первинні документи не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»



Наступна стаття:  На початок статті 



Оподаткування допомоги на лікування та поховання Частковий перегляд статті (тільки початок)
Суть справи :: Податковий облік
В окремих випадках підприємство приймає рішення надати працівникові чи іншій особі цільову матеріальну допомогу. У цій статті поговоримо про особливості оподаткування матеріальної допомоги на лікування або матеріальної допомоги на поховання. ...

В рубриці: 


ПДВ із мінусом: подальша доля Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Податковий облік
Лютий 2015 року був важким звітним періодом для тих платників ПДВ, які мали
станом на 01.02.2015 р. від’ємне значення з цього податку. Але навіть після
подання звітності з ПДВ за лютий у багатьох платників податку залишається
сумнів: а чи прав...

Комунальні платежі у «єдиноподатника» Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Податковий облік
ФОП — платник єдиного податку другої групи (у свідоцтві платника єдиного
податку зазначено вид діяльності з кодом 68.20 «надання в оренду та
експлуатацію власного або орендованого нерухомого майна») отримує дохід за
договором оренди нежитловог...

0.01917