(044) 391-51-92
ru ua

Маєте пропозиції, зауваження чи побажання? Зв’яжіться з редакцією!
Ми неодмінно відповімо.



 Актуально!




Ближайшие семинары,
тренинги, вебинары ...
Все семинары ...
(полный план-график)









 : загальний по сайту



Курсы валют на PROext

Дебет-Кредит № 16 (16.4.2007)
МСФЗ :: МСФЗ

Увага! Архівна публікація 

 


Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка на даний час ймовірно втратила актуальність і може не відповідати діючим нормам бухгалтерського та податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua

або оберіть потрібний вам разділ ДК-порталу в верхньому рядку навигації.

Облік за МСФЗ: оцінка запасів при вибутті

IAS 2 «Inventories», як і П(С)БО 9 «Запаси», передбачено кілька методів оцінки запасів при списанні — аж п’ять. Проте при уважному вивченні питання виявилося, що вибір у бухгалтера невеликий.

Перш ніж почати обробку/переробку куплених на стороні запасів, їх слід передати у виробництво (видати зі складу до цеху). Тут настає момент, який у термінах П(С)БО 9 називається оцінкою вибуття запасів, а в термінах IAS 2 — способами розрахунку собівартості запасів або формулою вартості (Cost Formulas) і методами визначення собівартості (Techniques for the Measurement of Cost)1 (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Методи оцінки вибуття за П(С)БО та IAS 2
№ з/п
П(С)БО 9 «Запаси», п. 16
IAS 2 «Inventories», §21 - §27
Методи оцінки вибуття
Cost Formulas
1.
Ідентифікованої собівартості відповідної одиниці Specific identification of their individual costs
§23 - §24
2.
Середньозваженої собівартості Weighted average cost formula
§25, §26
3.
Собівартості перших за часом надходжень (FIFO) First-in, first-out (FIFO)
§25, §27
  Techniques for the Measurement of Cost (§21 - §22)  
4.
Нормативних витрат Standard cost
§21
5.
Ціни продажу Retail method
§22

1 Так в офіційному перекладі тексту IAS 2 з англійської: «Методи визначення собівартості» (заголовок до §21 — §22 «Techniques for the Measurement of Cost») і «Способи розрахунку собівартості запасів» (заголовок до §23 — §27 «Cost Formulas»). Смислова різниця між «методом» та «способом» у цьому контексті не дуже чітка.

Techniques for the Measurement of Cost

Метод Standard cost і метод Retail method, згідно з §21 — §22 IAS 2, застосовують для визначення наближеного значення собівартості, і застосування їх виправдане у тих випадках, коли точно врахувати фактичні витрати у собівартості запасів неможливо, тобто коли неможливо застосувати Cost Formulas.

Нормативний метод (Standard cost) грунтується на застосуванні калькуляції нормативної собівартості одиниці продукції з подальшим обліком відхилень. Застосовується у масових і технологічно складних виробництвах. У міжнародній практиці управлінського обліку цей метод широко відомий як Standard cost. Нормативні витрати розраховуються виходячи з технічно обгрунтованих розрахункових величин витрат робочого часу, матеріальних, нематеріальних і грошових ресурсів на одиницю продукції. Іншими словами: виходячи з нормального завантаження виробничих потужностей, нормального обсягу виробничих запасів, нормального рівня використання праці. Затверджені норми регулярно перевіряються і, за потреби, переглядаються відповідно до поточних обставин (§21 IAS 2).

Метод роздрібних цін (Retail method) допускається для оцінки товарних запасів, що складаються з великої кількості швидко змінюваної товарної номенклатури, мають однакову норму прибутку (планований валовий прибуток) і стосовно яких використовувати інші методи оцінки недоцільно (§22 IAS 2). Собівартість у такому разі визначається шляхом зменшення загальної вартості проданих запасів на відповідний відсоток валової маржі (валового прибутку — торгової націнки). Відсоток визначається з урахуванням запасів, ціна яких була знижена. Для кожного підрозділу роздрібної торгівлі зазвичай застосовують середнє значення відсотка (§22 IAS 2).

Cost Formulas

До способів (методів?) розрахунку собівартості, згідно з §23 — §27 IAS 2, належать три прийняті цим стандартом формули:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці (Specific identification of their individual costs);

2) середньозваженої собівартості (Weighted average cost formula);

3) собівартості перших за часом надходжень (FIFO).

Відомий ще один метод — LIFO (Last-in-first-out). Ми знайомі з ним з попередньої редакції IAS 2. У зміненій (від 17.12.2003 р.) редакції IAS 2 метод LIFO не допускається. Є думка, що це обмеження поширюється тільки на фінансовий облік, адже стандарти все-таки регулюють облік лише у частині, що стосується обліку фінансового, тобто обліку, який ведеться з метою складання фінансової звітності. Отже, на управлінський облік це обмеження не поширюється. Інша річ, чи зручно створювати такі розбіжності між фінансовим та управлінським обліком. Це питання, а відповідно, і його вирішення, вочевидь, індивідуальні для кожної окремої компанії.

Собівартість окремих видів запасів, які не є взаємозамінними і/або призначені для реалізації спеціальних проектів, повинна, згідно з §23 IAS 2, визначатися методом ідентифікованої собівартості відповідної одиниці (Specific identification of their in­dividual costs1). Цей метод передбачає точне дотримання правила: певні витрати відносять на собівартість певних запасів (§24 IAS 2). Проте такий метод прямого рахунку не підходить для випадків, коли є велика кількість взаємозамінних запасів (§24 IAS 2).

У решті випадків IAS 2 рекомендує метод середньозваженої собівартості (Weighted average cost formula) або метод собівартості перших за часом надходжень — FIFO (§25 IAS 2).

Для всіх запасів, схожих за призначенням, компанія повин­на застосовувати один метод, незалежно від відмінностей у географічному положенні різних сегментів чи відмінностей у податкових правилах (§25 — §26 IAS 2).

Приклад 1 Одна з компаній холдингу розташована в Європі, а інша — в Азії. Обидві виготовляють одну і ту саму продукцію. Якщо одна з цих компаній оцінюватиме свої запаси методом середньозваженої собівартості, а інша — методом FIFO, то скласти консолідовану звітність так, щоб вона відповідала меті бухгалтерського обліку, не вдасться.

Weighted average cost formula

Розрахунок за методом середньозваженої собівартості включає не лише дані про надходження за поточний/звітний період, а й балансову вартість аналогічних запасів на початок періоду. Розрахунок здійснюється за кожним найменуванням окремо (§27 IAS 2).

Формула розрахунку в IAS 2 не наводиться і не описується. Неважко здогадатися (та й П(С)БО 9 нам підказує), що середньозважена величина собівартості одиниці визначається шляхом ділення сумарної вартості залишку певного виду запасів на початок періоду і вартості аналогічних запасів, що надійшли (зі сторони або з власного виробництва) протягом періоду, на відповідну сумарну кількість цих запасів.

Середньозважена собівартість може розраховуватися на періодичній основі або за фактом постачання кожної партії (§27 IAS 2), якщо ця партія товарів надходить від різних постачальників за різними цінами.

Приклад 2 На основі облікових даних про залишки матеріалів2 та їх надходження розрахуємо собівартість, за якою матеріали списуються у виробництво (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Дані про залишки матеріалів та їх надходження (до прикладу 2)
Постачальник
Залишок
Надійшло за січень
Витрачено за січень
Кіль- кість
Сума
Кіль- кість
Ціна купівлі
Вартість партії
Кіль- кість
Собівартість списання на одиницю
Залишок на початок місяця
100
9000
-
-
-
-
-
Постачальник А
-
-
30
75
2250
-
-
Постачальник В
-
-
25
80
2000
-
-
Постачальник С
-
-
10
84
850
-
-
Разом за місяць
-
-
65
-
5590
120
86
Залишок на кінець місяця
45
3870
-
-
-
-
-

Розрахунок собівартості на одиницю:

(9000 + 2250 + 2000 + 850) : (100 + 30 + 25 + 10) = 86.

Розрахунок середньозваженої вартості поставки:

86 х 65 = 5590.

Розрахунок собівартості списаної за місяць партії:

86 х 120 = 10320.

Залишок на кінець місяця:

Кількість: 100 + 65 – 120 = 45.

Сума: 45 х 86 = 3870.

Як показує практика, метод середньозваженої собівартості не позбавлений недоліків. Зокрема, це стосується випадків, коли прибуткові документи надходять до бухгалтерії із запізненням (з цілком об’єктивних причин, таке буває), коли всі розрахунки зі списання вже завершено і результати проведено за відповідними регістрами. Тому дуже важливо, щоб після закінчення звітного періоду всі дані про надходження, нарешті, були зібрані, а результати розрахунків — відкориговані останніми (у цьому періоді) списаннями.

Але як бути, якщо навіть після закінчення звітного періоду ціна товару хоча б в одній із тих партій, що надійшли, залишається невідомою? І це притім, що частина цієї партії вже видана у виробництво. Вочевидь, тут слід звернутися до іншого стандарту — IAS 10 «Events After the Balance Sheet Date»3, але вже після звіту.

1 Дослівно: специфічної ідентифікації індивідуальних витрат.

2 Маються на увазі матеріали певного найменування.

3 «Події після дати бухгалтерського балансу».

First-in, first-out (FIFO)

Метод оцінки вибуття запасів за цінами перших закупівель грунтується на припущенні, що запаси, які надійшли першими, першими і вибувають.

Недолік методу FIFO у тому, що його застосування дозволяє зовнішнім чинникам економічного життя держави впливати на показник валового прибутку кожної окремо взятої компанії.

Так, в умовах постійно зростаючих цін метод FIFO дає найвищий показник валового прибутку. А якщо ще взяти до уваги ту обставину, що в умовах загального зростання цін будь-яка компанія прагне підвищити ціни на свої товари, то, при застосуванні методу FIFO до оцінки запасів при їх вибутті, показник валового прибутку виходить завищеним невиправдано.

Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу FIFO до оцінки запасів при їх вибутті і вимушеного зниження відпуск­них цін на товари, що реалізуються, виходить невиправдано заниженим.

Але оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін, списуються при вибутті за найменшими цінами, то запаси, що залишаються на балансі, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. А це означає, що при аналізі бухгалтерського балансу показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і, відповідно, коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, а й реальнішими порівняно з тим, якби компанія застосовувала метод LIFO (див. таблицю 3).

Таблиця 3

Вплив зовнішніх чинників на показники фінансової звітності при використанні методу FIFO
Зовнішні чинники
Недоліки
Переваги
Інфляція Завищений показник валового прибутку у звіті про фінансові результати 1. Балансова оцінка запасів максимально близька до їх реальної (поточної) вартості

2. Результати аналізу фінансового становища виглядають привабливими для інвесторів та кредиторів

Дефляція Занижений показник валового прибутку у звіті про фінансові результати Балансова оцінка запасів максимально близька до їх реальної (поточної) вартості

Про умови застосування методу FIFO варто поговорити окремо, адже він придатний не завжди і не скрізь.

Необхідна умова для застосування методу FIFO

Мало хто знає, що метод FIFO у західноєвропейському обліку (так само як і в США) застосовується лише там, де облік руху запасів протягом періоду не ведеться зовсім, де собівартість реалізованих товарів визначається не інакше як за допомогою інвентаризації. Усе, чого не виявилося у наявності, вважається реалізованим. У жодному іншому випадку метод FIFO не потрібен.

Інакше кажучи, щоб до оцінки запасів застосовувати метод FIFO, необхідно і достатньо вести облік запасів методом періодичної інвентаризації. І навпаки: якщо облік ведеться методом періодичної інвентаризації (що насправді означає: не документується і в облікових регістрах не відображається нічого, крім придбань), то жодний інший метод оцінки, крім FIFO, застосувати неможливо. Власне, він і придуманий був саме для таких випадків.

Та система обліку запасів, яка є традиційною для нашої бухгалтерії (тобто суто на підставі документів про їх надходження і вибуття з виведенням сальдо в облікових регістрах після кожної операції), називається методом постійної інвентаризації, або методом поточної інвентаризації, або методом перманентної інвентаризації.

Про традиційну систему нам усе відомо, крім одного: вона несумісна з методом FIFO (або навпаки: метод FIFO несумісний з нею, це вже як хто розцінить).

Оскільки метод постійної інвентаризації — це метод, який, як виявилося, ми застосовували завжди, і в найближчому майбутньому полишати його не збираємося (що цілком виправдано, бо весь світ вважає цей метод прогресивнішим, і є практичні свідчення цього), то, певно, немає сенсу на ньому спинятися.

Натомість було б слушно докладно розглянути метод періодичної інвентаризації і з’ясувати, чому цей метод обліку запасів такий необхідний для застосування методу FIFO до їх оцінки. Згідно з цим методом, бухгалтерія враховує тільки зобов’язання перед постачальниками (кредитується рахунок «Рахунки до оплати»), але при цьому не робить жодного проведення з надходження товарів (матеріалів чи інших запасів) на склад, так само як і з видачі зі складу протягом періоду. Тому що дебетується при цьому не рахунок відповідного виду запасів, а рахунок «Купівлі».

Слід зазначити, що рахунок «Купівлі» не дає уявлення про те, витрачено запаси чи вони залишилися в наявності, його призначення — акумулювати дані про суму закупівель. Але без цих даних при методі періодичної інвентаризації не обій­тися наприкінці звітного періоду при обчисленні собівартості реалізованих запасів.

Далі щоразу, після закінчення звітного періоду, слід проводити інвентаризацію залишків. І вже на підставі її результатів визначається витрата запасів (точніше, матеріальна складова собівартості) за такою формулою: Сальдо на початок періоду плюс Купівлі мінус Сальдо на кінець періоду дорівнює Витрата.

Підрахунок ведеться тільки у фізичних одиницях, тож не дивно, що виникає проблема: як оцінювати виявлені інвентаризацією залишки? Відомо як: за поточною вартістю (за цінами останніх закупівель), з чого випливає, що всі попередні ціни пішли разом з товаром, що пішов у реалізацію. Так народився метод FIFO — «першим прийшов, першим вибув».

Але що важливо розуміти. Запаси, оцінені при вибутті за методом FIFO, «забирають зі собою» ціни всіх попередніх закупівель, а не лише тієї, яка у нескінченному їх ряду значиться першою. Прийнято вважати, що метод FIFO придуманий для оцінки вибуваючих запасів. Якоюсь мірою це правильно, бо оцінка вибулих запасів — це і є кінцева мета, що досягається за допомогою цього методу. Але насамперед метод FIFO передбачає оцінку запасів, що залишилися на балансі. На жаль, ми імпортували метод FIFO як річ, з якою не вміємо поводитися.

FIFO в IAS 2 і в П(С)БО 9

У наших облікових стандартах і податкових законах (у тій частині, де згадується про списання за методом FIFO) закладено принцип, згідно з яким усі вибулі (реалізовані) запаси забирають зі собою тільки ту ціну, яка була колись першою, а всі подальші «сидять» у залишках і «чекають» своєї години. Цього допускати у жодному разі не можна хоча б тому, що таким чином ціна виявляється прив’язаною до кількості тієї партії товарів, яка за цією ціною купувалася. Простіше кажучи, якщо перша закупівля значиться у кількості 10 шт. за ціною 20 грн, а всі подальші партії, що купуються за вищими цінами, виявилися у 10 разів більшими (по 100 і більше штук у партії), то списання у реалізацію значної кількості цих запасів за ціною 10 грн призведе до сильного спотворення залишків за цією статтею балансу. Вартість запасів значно перевищуватиме поточну ринкову, що є порушенням усіх облікових канонів. А може статися, що на балансі буде значитися певна сума вартості запасів, тимчасом, як жодної фізичної одиниці вже не залишилося. Таке при вищеописаній ситуації цілком можливе.

Щоб переконатися, наскільки неправильним є застосування FIFO до оцінки запасів за умови ведення їх обліку традиційним для нас методом, розглянемо маленький приклад (у двох варіантах, це допоможе виявити «чудову» тенденцію) (див. таблицю 4.1).

Таблиця 4.1
Умови
Кількість
Ціна
Сума
Залишок на початок
50
10,0
500,0
Надійшло
50
20,0
1000,0
Надійшло
50
30,0
1500,0
Усього закупівлі
100
-
2500,0
Продано
100
?
?
Правильне рішення (міжнародний досвід)
Залишок на кінець (за наслідками інвентаризації), оцінений за поточними цінами (за цінами останніх закупівель)
50
30,0
1500,0
Списано у реалізацію:

500 + 2500 - 1500 = 1500

100
15,0
1500,0
Неправильне рішення (за П(С)БО 9)
Списано у реалізацію (за цінами перших закупівель):

100 х 10 = 1000

100
10,0
1000,0
Залишок на кінець (за наслідками обліку)
50
40,0
2000,0

Приклад (у частині «неправильного рішення», за «міжнародним досвідом» усе гаразд) демонструє явний перекіс у формуванні собівартості реалізованих товарів та балансової вартості залишків:

по-перше, за ціною 10,0 було куплено тільки 50 товарних одиниць, а не 100, як було продано, отже, різниця у цінах невиправдано збільшила балансову вартість залишків товарів, що, своєю чергою, обернулося фіктивним прибутком; по-друге, поточна, тобто ринкова ціна товару 30,0, а залишки на балансі оцінені за 40,0, тобто за цінами, що значно перевищують ринкові.

І це у прикладі, умовами якого передбачено однакову кількість товарів у партіях (по 50 шт.)! Що ж буде, якщо кількість різнитиметься? Наведемо і такий варіант, бо така ситуація ближча до практики (див. таблицю 4.2).

Таблиця 4.2
Умови
Кількість
Ціна
Сума
Залишок на початок
20
10,0
200,0
Надійшло
40
20,0
800,0
Надійшло
90
30,0
2700,0
Усього закупівлі
130
-
3500,0
Продано
100
?
?
Правильне рішення (міжнародний досвід)
Залишок на кінець (за наслідками інвентаризації), оцінено за поточними цінами (за цінами останніх закупівель)
50
30,0
1500,0
Списано у реалізацію:

200 + 3700 - 1500 = 1500

100
15,0
1500,0
Неправильне рішення (за П(С)БО 9):
Списано у реалізацію (за цінами перших закупівель):

100 х 10 = 1000

100
10,0
1000,0
Залишок на кінець (за наслідками обліку): 200 + 3500 - 1000 = 2700
50
54,0
2700,0

Як бачимо, за «міжнародним досвідом», і в першому, і в другому випадках (можна не сумніватися — й у всіх інших, притім як при інфляції, так і при дефляції) балансова вартість товарних залишків повністю відповідає поточним ринковим цінам. У цьому випадку це 30,0. Чого ніяк не можна сказати про метод, запропонований П(С)БО.

Балансові залишки товарів за ціною 54,0, тимчасом, як ринкова ціна ще не перевищила і 30,0, — це, звичайно, сміливо. Але ж інвестори цього не знають, тож будуть дуже «задоволені». Ще б пак: вартість товарів перевищує всілякі зобов’язання перед постачальниками, тобто коефіцієнт покриття (отже, ліквідність) вищий за всі очікувані, отже — very good, можна вкладати свої кошти у це підприємство. Про те, чи можна буде за таку ціну розпродати запаси у разі потреби (тобто чи справді активи такі ліквідні), ніхто не запитує. Задоволені і податкові органи, адже прибуток максимальний і податки відповідні. Погано лише самому підприємству, адже фінансове становище, продемонстроване у звітах, не відповідає реальному стану справ. А отже, щоразу треба здійснювати уцінку запасів до чистої вартості реалізації, — що само собою марудна справа, але найгірше інше — даремно сплачені податки ні­хто вже не поверне.

Приклади можна продовжувати наводити у найрізноманітніших варіантах цін та кількостей, зокрема дійти до такого, де у результаті за вартісним (балансовим) залишком не значитиметься жодної фізичної одиниці. Це неважко, якщо припустити, що за найнижчими цінами (а в період інфляції це і є ціни першої закупівлі) було придбано мінімальну кількість товарів, тимчасом, як решта партій значно перевищують першу як за цінами, так і за кількістю. Читачі можуть уявити ці варіанти самостійно.

Цілком можливо, автора запі­дозрять у лукавстві, адже списання запасів за методом FIFO теоретично все-таки можливе без підрахунку фізичних одиниць у залишках на кінець кожного звітного періоду (року, кварталу, місяця). А саме: протягом періоду все-таки вести звичайний прибутково-видатковий облік, дотримуючись черговості цін при списанні. І, таким чином, балансова вартість товарів, що залишилися на кінець періоду, буде наближена до ринкової. Хоча й не завжди збігатиметься з такою, бо між тією кількістю, яка надходить, і тією, що вибуває, як правило, величезна різниця. Тобто у разі списання невеликої (порівняно з надходженням) кількості товарів за період залишок буде оцінено за якоюсь середньою вартістю виходячи з «розкиду цін» товарів, що залишилися. Приклади подібного обліку за методом FIFO наводилися не раз, у т. ч. і в «ДК». Проте умови для прикладів автори публікацій брали дуже ідеальні (певно, навмисне, щоб не заплутувати читача), тобто коли у залишку виходить кількість, що або дорівнює партії, яка надійшла останньою, або менша, ніж надійшло у цій останній партії, — таке на практиці трап­ляється вкрай рідко.

Крім того, до такої «безінвентаризаційної» методики списання за методом FIFO є істотні зауваження.

По-перше, у такому разі метод FIFO стає дуже схожим на метод ідентифікованої собівартості. З тією, здавалося б, різницею, що в обліку, який називається методом FIFO, дотримуватиметься певна черговість цін при списанні. Але ж ця черговість і при методі ідентифікованої собівартості незмінно дотримується, бо всі підприємства прагнуть списати перші закупівлі, хоча б для того, щоб уникнути псування при закінченні терміну придатності товарів.

По-друге, для роздрібної торгівлі (а саме: для підприємств, позбавлених можливості обліковувати товари без торгової націнки, тобто за первісною вартістю) метод FIFO навіть у такому вигляді не підходить. Річ у тім, що для обліку вибуття товарів за «безінвентаризаційним» варіантом методу FIFO бухгалтеру також потрібні дані про їх первісну вартість (а де ж їх узяти, якщо роздрібна точка не обладнана відповідним чином?).

По-третє, внаслідок того, що метод FIFO не є «рідним» для постійного (безінвентаризаційного) способу обліку запасів (і таким чином ми його вимушені пристосовувати до наших умов), наш FIFO виявився дуже громіздким і тому навряд чи життєздатним. Адже метод FIFO народився внаслідок потреби визначати собівартість реалізованих запасів за відсутності постійного обліку їх руху, а не нав­паки, за повної відсутності такої потреби. Виходить безглуздість: ми маємо постійний облік руху запасів і до нього пристосовуємо FIFO, аби лишень було «як у них». Метод FIFO — ідеальне рішення при обліку запасів в умовах періодичної інвентаризації, але стає абсолютно непотрібним в умовах постійного обліку їх руху.

По-четверте, жодного застереження про те, що при вибутті враховуються всі ціни у порядку черговості, а не тільки перша, у П(С)БО 9 не міститься. Мало того, у п. 20 цього стандарту чорним по білому написано: «...Запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів». Ось так, саме перших, усі наступні — не враховуються при вибутті. Якщо ж автори П(С)БО 9 мали на увазі щось інше, то слід було зробити відповідне застереження або принаймні забезпечити цей стандарт прикладом.

* * *

І все-таки: який із п’яти запропонованих IAS 2 методів оцінки можна вважати кращим? Немає такого методу. Тим більше не може бути універсального. І в тому нічого поганого. Погано лише, що П(С)БО 9 — це не IAS 2. Національні П(С)БО тим і відрізняються, що їхні норми жорстко регламентовані. Добре, що IAS 2 — це стандарт, який лише рекомендує. Утім, як і всі міжнародні стандарти. Адже розраховані вони на професійну думку бухгалтера. На це і треба зважати.

Що ми вже писали про МСФЗ

З «ДК» №20/2006 ми розпочали серію публікацій, присвячених МСФЗ. Стежте за всіма номерами «ДК»:

  • Облік і звітність за МСФЗ: для кого, навіщо і для чого? — «ДК» №20/2006
  • Облік основних фондів за МСФЗ — «ДК» №20/2006
  • Облік операцій обміну — «ДК» №22/2006
  • Заміна деталей і техогляди — «ДК» №24/2006
  • Переоцінка активів — «ДК» №26/2006
  • Очікувані витрати щодо виведення основних засобів з експлуатації — «ДК» №27/2006
  • Придбання основних засобів за кредитні кошти — «ДК» №29/2006
  • Урядові гранти на придбання основних засобів — «ДК» №31/2006
  • Придбання основних засобів за акції власної емісії — «ДК» №32/2006
  • Знецінення активів: IAS 36 «Impairment of assets» — «ДК» №35/2006
  • Активи, що утримуються для продажу — «ДК» №37/2006
  • Вибуття та списання основних засобів — «ДК» №39/2006
  • Оренда основних засобів — «ДК» №42/2006
  • Порівнюємо основні засоби у МФСБ і в П(С)БО — «ДК» №44/2006
  • Біологічні активи в IAS 41 і П(С)БО 30 — «ДК» №47/2006
  • Обліковуємо інвестиційне майно — «ДК» №49/2006
  • Оцінка запасів згідно з IAS 2 Inventories — «ДК» №51/2006
  • Облік запасів за МСФЗ: витрати з придбання та переробки – «ДК» №7/2007
  • Облік за МСФЗ: побічна продукція – «ДК» №9/2007
  • Облік за МСФЗ: кредити і позики в обліку запасів – «ДК» №9/2007
  • Придбання запасів в обмін на акції власної емісії – «ДК» №13/2007

Римма Грачева



Наступна стаття:  На початок статті 



Зверніть увагу Частковий перегляд статті (тільки початок)
Життя :: МСФЗ
Зобов’язання зі сплати санкцій за порушення при застосуванні РРО не належать до податкових! Суб’єктам, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування Йдеться про наявність податкової заборгованості, яка, відповідно до окремих пол...

В рубриці: 


Резерви та умовні зобов’язання Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 38 (23.9.2013) :: МСФЗ :: МСФЗ
Зобов’язання підприємств мають різну природу: заборгованість перед постачальниками товарно-матеріальних цінностей, зобов’язання з виплати заробітної плати працівникам, заборгованість за кредитами тощо. Як правило, підприємство точно знає величину ...

Облік податку на прибуток у МСФЗ Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 25-26 (24.6.2013) :: МСФЗ :: МСФЗ
Передбачену в МСФЗ практику обліку та відображення у фінансовій звітності податку на прибуток критикують і користувачі, і укладачі звітності. Перші, як правило, наголошують, що інформація про відстрочені податки не є релевантною для оцінки перспектив діял...

0.010491