(044) 391-51-92
ru ua

Маєте пропозиції, зауваження чи побажання? Зв’яжіться з редакцією!
Ми неодмінно відповімо.



 Актуально!




Ближайшие семинары,
тренинги, вебинары ...
Все семинары ...
(полный план-график)









 : загальний по сайту



Курсы валют на PROext

Дебет-Кредит № 12 (24.3.2008)
МСФЗ :: МСФЗ

Увага! Архівна публікація 

 


Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка на даний час ймовірно втратила актуальність і може не відповідати діючим нормам бухгалтерського та податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua

або оберіть потрібний вам разділ ДК-порталу в верхньому рядку навигації.

Дебіторська заборгованість та інші фінансові активи

Фінансові активи, з метою подальшого їхнього обліку, поділяються на чотири категорії. Від того, до якої категорії належить кожен фінансовий інструмент, залежать методика обліку й оцінка, за якою вони відображаються у звітності.

Дебіторська заборгованість (включаючи кредити/позики видані та заборгованість, придбану в іншого кредитора) — це непохідні фінансові активи, що не котируються на активному ринку, з фіксованими або визначуваними платежами. Саме так слід формулювати визначення терміна дебіторська заборгованість (Accounts receivable, Receivables), якщо мати на увазі, що як облікова категорія дебіторська заборгованість є фінансовим інструментом. Насамперед сюди належить заборгованість покупців та замовників за товари, роботи, послуги, якщо її погашення очікується у грошовій формі або якими-небудь іншими фінансовими активами. Інакше (наприклад при бартерному обміні, коли в оплату за відвантажені товари покупець робить зустрічну поставку товарами або іншими фінансовими активами) дебіторська заборгованість до фінансових інструментів належати не може.

Але це далеко не все. Тому, перш ніж перейти до викладу теми про дебіторську заборгованість з погляду належності її до фінансових інструментів, треба з’ясувати, що ж, власне, є фінансовим інструментом (Financial Instrument). На жаль, профільні IAS/IFRS переобтяжені поясненнями і, судячи з невтішних про ці стандарти відгуків, — мало що насправді прояснюють. На думку автора, не слід намагатися охопити весь їх зміст відразу. Спершу, щоб зрозуміти, про що, власне, йдеться, необхідно виділити найбільш впізнаване, а воно і буде найголовнішим — тим, що з часом дозволить розкрити IAS 32 і IAS 39 і IFRS 7 в усіх деталях.

Фінансові інструменти і стандарти, які регулюють їх облік

Фінансові інструменти — одна з найскладніших ділянок бухгалтерського обліку, і, можливо, тому два основні (профільні) стандарти, якими регулюється їх облік, — IAS 32 «Financial Instruments. Disclosure and Presentations» і IAS 39 «Financial Instruments. Recognition and Measurement», — зазнавали змін найчастіше. Але і цього виявилося недостатньо, і віднедавна до них додався третій, абсолютно новий стандарт — IFRS 7 «Financial Instruments. Disclosures».

Про відмінності у застосуванні IAS 32 і IAS 39 говорять назви цих стандартів. Так, IAS 32 регулює облік фінансових інструментів у частині розкриття й подання про них інформації (насамперед це стосується класифікації ФІ як фінансових активів, фінансових зобов’язань та інструментів власного капіталу), а IAS 39 розглядає питання їх визнання в обліку, списання з балансу, а також первісної та подальших оцінок. Щодо нового стандарту IFRS 7, який набрав чинності з 01.01.2007 р., то він повністю замінив собою IAS 30 «Disclosure in the Financial Statements of Banks and Similar Financial Institutions». На відміну від призначеного лише для банків та фінансових установ IAS 30, IFRS 7 встановлює загальні правила для всіх компаній: як фінансових, так і нефінансових. По суті, IFRS 7 скасував особливі вимоги, які висувалися IAS 30 до розкриття інформації про фінансові інструменти у фінансових звітах банків та аналогічних фінорганізацій.

Як уже було сказано, IAS 32, IAS 39 і IFRS 7 — це основні стандарти, якими регулюються облік фінансових інструментів і подання про них інформації у фінзвітності. Основні, але не всі, тому що IAS 32, IAS 39 і IFRS 7 правила обліку фінансових інструментів не обмежуються. Є й інші, спеціальні, стандарти. Вони регламентують відображення в обліку та звітності окремих випадків, у яких прямо чи опосередковано беруть участь фінансові інструменти. Так, інвестиції у дочірні, асоційовані компанії та спільні підприємства, які обліковуються за методом участі у капіталі, розглядаються як фінансові інструменти, але належать до сфери дії IAS 28 «Accounting for Investments in Associates» і IAS 31 «Financial Reporting in Interests in Joint Ventures». Під дію IAS 32, IAS 39 і IFRS 7 такі інвестиції підпадають лише у тому разі, якщо метод пайової участі (у термінах національних П(С)БО — метод участі у капіталі) не можна застосувати. Разом з тим похідні інструменти, базисними активами яких є частки у дочірніх, асоційованих та спільних підприємствах, також перебувають у сфері дії IAS 32, IAS 39 і IFRS 7.

Це треба знати

Облік фінансових інструментів і правила відображення їх у звітності регулюються не лише профільними IAS 32, IAS 39 і IFRS 7, а й всіма стандартами, які тією чи іншою мірою регламентують облік будь-яких фінансових активів, фінансових зобов’язань і/або інструментів власного капіталу.

Пенсійні зобов’язання, будучи зобов’язаннями фінансового характеру, розглядаються як фінансові інструменти, але їх облік регулюється IAS 19 «Employee Benefits» і IAS 26 «Accounting and Reporting by Retirement Benefit Plans».

Під дію IAS 32, IAS 39, IFRS 7 не підпадають і пайові інструменти, які є предметом операцій, що належать до сфери застосування IFRS 2 «Share-based payment».1

Дебіторська заборгованість за орендою не входить до сфери застосування IAS 32, IAS 39 і IFRS 7 майже у всіх випадках, крім знецінення і припинення визнання; а в решті випадків облік таких фінансових інструментів регулюється IAS 17 «Leases». Майже, тому що є ще один виняток. А саме: будь-які похідні інструменти, вбудовані у договори оренди, все-таки підпадають під дію IAS 39. Те саме стосується і похідних інструментів, вбудованих у страхові договори, — це при тому, що фінансові інструменти, які виникають з договорів страхування, належать до сфери застосування IFRS 4.

Є й інші стандарти, що виводять окремі випадки обліку фінансових інструментів з-під дії IAS 32, IAS 39 і IFRS 7. Це, наприклад: IAS 18, IAS 27, IAS 37, IFRS 3 та інші, включаючи, звичайно ж, IAS 1 «Presentation of Financial Statements».2

1Див. дві попередні статті.

2Широкий, але не вичерпний список правил і винятків щодо сфери застосування наводиться у §4 — §10 IAS 32 і §2 — §7 IAS 39.

Важко сказати, добре це чи погано, але профільні стандарти, — IAS/IFRS, назви яких містять термін «Financial Instruments» (IAS 32, IAS 39 і IFRS 7), — не охоплюють всього розмаїття фінансових інструментів, як і всіх випадків, можливих в угодах, предметом яких стають фінансові інструменти. Натомість у міру вивчення фінансових інструментів доводиться переконуватися ось у чому: їх облік регулюється всіма стандартами, які тією чи іншою мірою (залежно від умов договору й обставин, в яких відбувається операція) регламентують облік тих чи інших фінансових активів, фінансових зобов’язань і/або інструментів власного капіталу. Фінансовий інструмент — поняття дуже широке і включає все, що тільки є на балансі, крім матеріальних та нематеріальних активів (як наявних, так і очікуваних) і нефінансових зобов’язань. Це якщо сформулювати визначення терміна зовсім вже простими словами.

Виявляється, перерахувати все, що входить до поняття фінансових інструментів, — завдання складніше, ніж скласти перелік усього того, що фінансовими інструментами не є. Так от, фінансовими інструментами не є:

а) матеріальні активи;

б) нематеріальні активи;

в) дебіторська заборгованість, погашення якої очікується у формі іншій, ніж фінансовими активами;

г) нефінансові зобов’язання3.

Решта — фінансові інструменти.

3Включно із зобов’язаннями зі сплати податків до бюджету — вони теж нефінансові. Чому — про це нижче.

Три класи фінансових інструментів

За визначенням, сформульованим у §11 IAS 32, фінансовий інструмент (financial instrument) — це будь-який договір, у результаті якого одночасно виникають: фінансове зобов’язання або пайовий інструмент в однієї сторони і фінансовий актив — у іншої.

Слід звернути увагу: йдеться про договірні відносини і, що важливо, — про активи та зобов’язання саме фінансові. Адже договірні відносини встановлюються за будь-якої угоди, але далеко не в будь-якій мають місце зобов’язання фінансового характеру, — вони можуть бути і нефінансовими. А якщо немає фінансових зобов’язань в однієї сторони угоди, то немає і фінансових активів в іншої. Отже, предмет операції — актив у однієї сторони і зобов’язання на балансі іншої — фінансовим інструментом не є. Договірні відносини і фінансова складова у розрахунках — ось, якщо можна так сказати, двоєдина ознака, за якою розпізнається фінансовий інструмент.

Приклад 1 Акція є фінансовим активом на балансі інвестора і водночас — пайовим інструментом (у широкому сенсі — фінансовим зобов’язанням) на балансі емітента. Облігація є фінансовим активом на балансі утримувача і фінансовим зобов’язанням — на балансі емітента. Вексель є фінансовим активом на балансі його утримувача і фінансовим зобов’язанням — на балансі особи, яка його підписала. У всіх цих випадках мають місце договірні відносини, з яких випливає фінансове право однієї сторони і фінансове зобов’язання або капітал — іншої сторони, а отже, йдеться про фінансові інструменти.

Дебіторська заборгованість, як право на отримання грошових коштів, є фінансовим активом, адже на балансі дебітора у результаті операції виникло відповідне фінансове зобов’язання. У цьому випадку дебіторська заборгованість на балансі кредитора і кредиторська заборгованість (зобов’язання) на балансі дебітора — це фінансові інструменти.

Не є фінансовим інструментом золоті, платинові й інші зливки з дорогоцінних металів, незважаючи на їхню високу ліквідність, бо вони не несуть у собі договірного права; принаймні поки значаться на балансі як такі.

Матеріальні активи (основні засоби, запаси тощо) і нематеріальні активи, попри те, що ті й інші потенційно несуть у собі економічні вигоди (і навіть цілком імовірно — фінансові), не можуть визнаватися фінансовими інструментами з тієї самої причини: відсутність на цей момент договірних відносин. Тобто компанія, що контролює ці активи, не має права на отримання грошових коштів чи інших фінансових активів, доки права на володіння ними не будуть передані будь-якій іншій стороні, в якої в результаті виникне відповідне фінансове зобов’язання.

Ті самі обставини (відсутність договірних відносин) не дозволяють зарахувати до фінансових інструментів податкові зобов’язання та податкові активи, бо виникають вони з чинного законодавства, а не з договору суб’єктів, які діють у цьому законодавчому полі. Проте податки, які компанія повинна сплатити через свого постачальника або іншого контрагента, з яким її пов’язують договірні відносини, цілком відповідають визначенню фінансового інструменту.

Усе розмаїття облікових елементів, що кваліфікуються як фінансові інструменти і підпадають під дію IAS 32, IAS 39 і IFRS 7 (і не тільки), зводяться до трьох класів:

— фінансові активи (financial assets);

— фінансові зобов’язання (financial liabilities);

— інструменти власного капіталу, або у термінах IAS/IFRS — пайові інструменти (equity instruments).

На фінансових активах спинимося. Причому надовго, їх багато.

Фінансові активи

До фінансових активів, згідно з §11 IAS 32, належать:

a) грошові кошти;

b) пайові інструменти інших компаній, що утримуються на балансі компанії;

Приклад 2 Акції та договори про участь у капіталі інших компаній — це фінансові активи на балансі інвестора. На балансі емітента вони значаться як інструменти власного капіталу.

c) договори, що дають право:

(i) на отримання грошових коштів чи інших фінансових активів від іншої компанії або

(ii) на обмін фінансових активів чи фінансових зобов’язань з іншою компанією на потенційно вигідних для цієї компанії умовах;

Приклад 3 Дебіторська заборгованість, у порядку погашення якої компанія повинна отримати грошові кошти, цінні папери або будь-які інші фінансові активи, — вже сама собою є фінансовим активом.

Дебіторська заборгованість, яка утворюється у процесі бартерного обміну товарами/ послугами, фінансовим активом не є. Як і дебіторська заборгованість, що утворилася внаслідок перерахування авансів і передоплат на адресу постачальників товарів (робіт, послуг). Але тільки якщо раптом не з’ясувалося, що поставок не буде і аванс/передоплата підлягає поверненню на рахунок компанії. В останньому випадку дебіторська заборгованість перекваліфіковується на фінансовий актив.

Фінансовим активом є дебіторська заборгованість, яка утворилася внаслідок видачі іншій стороні кредиту/позики і погашення якої очікується у грошовій або будь-якій іншій формі, якої можуть набирати фінансові активи. Прикладів цього багато: від видачі звичайного кредиту до скупки боргових ЦП (векселів, облігацій).

Або:

d) договір, виконати який компанія повинна наданням іншій стороні власних пайових інструментів і який при цьому є:

(i) непохідним інструментом, за яким у компанії може виникнути обов’язок отримати змінну кількість власних пайових інструментів, або

(ii) похідним інструментом, розрахунок за яким буде чи може бути здійснений будь-яким способом, відмінним від обміну фіксованої суми грошових коштів або певної кількості будь-яких інших фінансових активів на фіксовану кількість власних пайових інструментів.

Приклад 4 Як один із прикладів випадку (i) можна навести обов’язок компанії-емітента викуповувати власні привілейовані акції на першу вимогу їх утримувачів. Оскільки викуповуються вони за поточною ринковою ціною, то кількість привілейованих акцій, які на момент здійснення такої операції будуть викуплені, заздалегідь не обумовлюється. Фінансовим активом у такому разі може бути дебіторська заборгованість, яка утворюється, якщо гроші на рахунки акціонерів вже перераховані, а передача від них акцій ще не відбулася. Але (що дуже важливо розуміти) йдеться не про вже викуплені акції. Викуплені акції фінансовими активами не є, це контрарна стаття і значиться вона серед інструментів власного капіталу.

Щодо випадку (ii), то у перекладі людською мовою це могло б звучати так: похідний інструмент є фінансовим активом в утримувача, але ніяк не в емітента. Що абсолютно зрозуміло без будь-яких прикладів, бо в емітента вони (похідні інструменти, що передбачають передачу фіксованої суми грошових коштів або інших фінансових активів за фіксовану кількість власних пайових інструментів компанії) зовсім не відображаються. А якби відображалися, то належати до фінансових активів не могли б, а кваліфікувалися б як власні [похідні] пайові інструменти, тобто належали до капіталу. Але емітент відображає на своєму балансі лише інструменти, від яких ті є похідними: емітовані ним акції та облігації. Не тому, що не бажає, а тому що це неможливо, бо похідні інструменти (ф’ючерси, опціони) не мають номіналу, а вартість виникає лише коли вони реалізуються. Після чого і стають фінансовими активами сторони, що придбала їх.

Фінансовий актив визнається тоді і лише тоді, коли компанія стає стороною за договором щодо такого інструменту. При цьому зовсім не обов’язково, щоб договір укладався у письмовій формі або таку форму мав сам інструмент.

Оцінка фінансових активів

Фінансові активи належать до тієї категорії активів, на прикладі якої легко пояснити, чому первісна оцінка відрізняється від подальшої — тієї, за якою вони обліковуються у всіх подальших періодах, доки значаться на балансі.

1. Первісна оцінка

Від самого початку фінансові активи оцінюються за справедливою вартістю на дату укладення угоди або на дату розрахунків — залежно від того, якою датою компанія вирішила керуватися у власній обліковій політиці для констатації факту купівлі чи продажу фінансових активів. Обраний метод повинен застосовуватися послідовно до всіх операцій з фінансовими активами, що належать до однієї і тієї самої категорії (§AG53 Додатка A IAS 39), за якою вони будуть обліковуватися надалі (про категорії див. нижче).

Датою укладення угоди, згідно з §AG55 Додатка A IAS 39, вважається день, коли компанія бере на себе зобов’язання купити або продати актив. Далі, у тому самому параграфі роз’яснюється, що облік на дату укладення угоди передбачає:

a) визнання активу, що підлягає отриманню, і зобов’язань з його оплати у день укладення угоди,

і, — якщо йдеться про продажі, —

b) припинення визнання активу з одночасним визнанням доходів від реалізації і дебіторської заборгованості.

Як бачимо, перед нами — метод нарахування зі знайомими проведеннями: за дебетом рахунка активів і кредитом рахунка зобов’язань при купівлі і за дебетом рахунка розрахунків з покупцями і кредитом рахунка доходів при продажу. Одне лише новина для нас (і, треба сказати, вельми незручна): метод нарахування прив’язаний не до факту отримання чи передачі рахунків-фактур, а до факту укладення договору, який, як відомо, може бути й усним. А договір, нехай він навіть на папері, — це лише наміри, тож не факт, що вони здійсняться. Повідомляти бухгалтерію про перегляд договірних намірів наші топ-менеджери ще не звикли. Це означає, що у головбухів і фіндиректорів компаній, які бажають (або зобов’язані) звітувати за IAS/IFRS, попереду велика роз’яснювальна робота серед керівної кадрової ланки про важливість дотримання нової облікової політики. Повернімося, проте, до наших дат.

Датою розрахунків, згідно з §AG56 Додатка A IAS 39, вважається день здійснення поставки активу компанії або компанією. Облік на дату розрахунків, згідно з тим самим параграфом, передбачає:

а) визнання активу в день його передачі компанії

і, — якщо йдеться про продаж, —

b) припинення визнання активу та визнання доходів від його реалізації у день поставки компанією.

Як бачимо, визнання або припинення визнання на дату розрахунків — це зовсім не касовий метод, як могло видатися (адже як-не-як під розрахунками мається на увазі завершення операції — оплата), а той самий метод нарахування зі знайомими проведеннями: за дебетом рахунка активів і кредитом рахунка зобов’язань при купівлі і за дебетом рахунка розрахунків з покупцями і кредитом рахунка доходів при продажу. З тією лише різницею, що у цьому методі ми впізнаємо старий добрий метод нарахування, прив’язаний не до факту укладення договору, як у попередньому випадку, а до факту отримання або передачі рахунків-фактур. Як випливає з іншого параграфа (§AG55 Додатка A IAS 39), дата розрахунків і дата передачі права власності — одне і те саме.

На вибрану дату визнання (на дату операції або дату розрахунків) справедлива вартість зазвичай дорівнює або фактичним витратам на придбання, або контрактній вартості, за якою товари (роботи, послуги) передаються. Власне, фактичні витрати на придбання — це, як правило, і є справедлива вартість, адже операція з купівлі-продажу фінансових (як і будь-яких інших) активів зазвичай відбувається між добре поінформованими, незалежними і зацікавленими здійснити її сторонами.4 Інша річ, коли між учасниками операції встановлюються якісь особливі стосунки, через які ціна товару стає не характерною для стану ринку на момент операції. У такому разі фактичні витрати на придбання і справедлива вартість — не рівні величини. І, якщо з метою подальшого обліку їх вирішено помістити до категорії (a) (див. нижче), їх відразу ж, за фактом придбання, переоцінюють до рівня справедливої вартості, а різницю відображають у прибутках або збитках (залежно від того, нижче від ринкової ціни вони були придбані чи вище).

Первісна вартість фінансових активів, за винятком інструментів, які за класифікацією IAS 39 належать до категорії (a), включає і витрати за операцією (§43 IAS 39).

Витрати за операцією (Transaction costs) — це додаткові витрати, що безпосередньо належать до придбання або вибуття фінансового активу і включають, крім іншого: винагороди агентам, консультантам, брокерам, біржам, а також невідшкодовувані податки та збори (див. §9 IAS 39 і §AG13 Додатка A IAS 39).

Якщо уважно прочитати §AG13, то неважко помітити, що до витрат за операцією IAS 39 дозволяється відносити лише платежі третім особам, тобто особам, які хоча й допомагають здійснити накреслену операцію, але не є у ній ні покупцем, ні продавцем.

Приклад 5 Комісійні, сплачені агентам з продажу, винагорода брокерам, біржові збори — усе це платежі третім особам, тому їх слід відносити до витрат за операцією.

Премії і знижки за борговими інструментами, фінансові витрати (відсотки), адміністративні витрати, витрати на управління активами — усе це внутрішні витрати компанії або вигоди протилежної сторони операції, тож відносити їх до витрат за операцією не слід.

Зверніть увагу: transaction costs включаються до первісної вартості всіх фінансових активів, крім тих, які за класифікацією IAS 39 належать до категорії (a) (див. нижче), тобто крім фінансових активів, які оцінюються за справедливою вартістю і переоцінка яких відображається у прибутках та збитках. Це обмеження легко пояснити: активи за жодних обставин не можуть оцінюватися вище від їх справедливої вартості — це суперечило б усім IAS/IFRS, меті і завданням.

Приклад 6 Пакет акцій дочірньої компанії на балансі материнської не відображатиме його реальної частки у капіталі, якщо до справедливої ціни пакета будуть додані ще й витрати на його придбання. Мало того: така оцінка ускладнить нарахування дивідендів до отримання і не дозволить правильно скласти консолідовану звітність.

Але якщо від самого початку за справедливою вартістю оцінюються всі фінансові активи, то далеко не всі у такій оцінці підтримуються надалі. Періодично зазнають переоцінки до рівня справедливої вартості лише ті фінансові активи, які не належать до тих, що обліковуються за амортизованою чи дисконтованою вартістю або справедливу вартість яких достовірно встановити неможливо.

2. Подальша оцінка

З метою подальшої оцінки фінансові активи, згідно з §45 IAS 39, підлягають класифікації за ознакою їх призначення і поділяються на чотири категорії:5

а) фінансові активи, [пере]оцінка яких за справедливою вартістю відображається у прибутках та збитках (financial assets at fair value through profit or loss);

b) інвестиції, що утримуються до погашення (held-to-maturity investments);

c) кредити/позики видані й інша дебіторська заборгованість, не призначена для продажу (loans and receivables);

d) фінансові активи, що утримуються до продажу (available-for-sale financial assets).

4Див. визначення терміна справедлива вартість (fair value) §9 IAS 39.

5Категорії фінансових активів за пунктами а, b, з і d наводяться у вільному перекладі автора і містять авторські інтерпретації (прим. автора).

Сенс класифікації фінансових активів після первісного визнання полягає у тому, щоб розрізняти фінансові активи, що обліковуються за собівартістю або амортизованою/дисконтованою вартістю, і фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю (§55 IAS 32).

Так, фінансові активи, що належать до категорії (a), обліковуються за справедливою вартістю, а виявлені у разі переоцінки різниці відображаються у прибутках та збитках (або спочатку проводяться через рахунки доходів і витрат, якщо дотримуватися національних облікових правил, затверджених Інструкцією №291).

Інструменти, що належать до категорії (b), обліковуються за амортизованою вартістю, тобто відображаються у сумі амортизованих витрат (вони визнаються регулярно, у кожному звітному періоді). А ті, що належать до категорії (c), — за дисконтованою вартістю, але тільки якщо ця заборгованість є довгостроковою, бо грошові потоки, пов’язані з короткостроковою дебіторською заборгованістю, згідно з IAS 39 (див. §AG84 Додатка А), не дисконтуються, якщо наслідки дисконтування не істотні. Але не можна сказати, що оцінка короткострокової дебіторської заборгованості не схильна до змін: від первісної суми можуть відніматися суми, частково сплачені, вартість повернених після реалізації товарів, знижки, сумнівні борги й інші величини, що зменшують цю заборгованість. Таке зменшення дебіторської заборгованості називається чомусь амортизацією, а поточна вартість дебіторської заборгованості — вартістю, що амортизується.

Це однаковою мірою стосується і короткострокової, і довгострокової дебіторській заборгованості. Таким чином, якщо дотримуватися запропонованої термінології IAS, то слід сказати, що за вартістю, що амортизується, обліковуються інструменти категорії (b) і (c).

Щодо фінансових активів, що утримуються до продажу (d), то їх облік ведеться за справедливою вартістю. Але, на відміну від активів категорії (a), зміни в їх оцінці, коли такі трапляються, відносяться безпосередньо на рахунки капіталу (у національному Плані рахунків цьому рахунку відповідає рахунок 425). А у разі якщо справедливу вартість фінансових активів, що належать до категорії (d), неможливо визначити з достатнім ступенем достовірності, вони обліковуються за фактичною собівартістю.

Приклад 7 Кредити/позики видані й інша дебіторська заборгованість належать до категорії (c) і обліковуються за дисконтованою (амортизованою) вартістю у тому випадку, якщо грошові кошти, товари (роботи, послуги) компанія надала безпосередньо дебітору і не має наміру цю заборгованість продавати. Якщо все ж таки прийнято рішення переуступити таку заборгованість найближчим часом, вона кваліфікується за категорією (a) й оцінюється за справедливою вартістю. У разі коли компанія сама отримала таку заборгованість у результаті переуступки прав вимоги, то залежно від обставин ці активи кваліфікуються або як інструменти, що утримуються до погашення (b) і, відповідно, оцінюються за амортизованою вартістю, або як такі, що утримуються до продажу (d) й оцінюються за справедливою вартістю, якщо це можливо, а ні — за собівартістю.

Чотири вищеназвані категорії фінансових активів не завадить вивчити напам’ять, це пічка, від якої танцює облік цих інструментів; до неї не раз ще доведеться повертатися. А наразі залишилося підбити короткий підсумок (він вельми і вельми спрощений, тож запам’ятовувати не рекомендується):

Фінансові активи, що належать до категорій (b) і (c), оцінюються, як правило, за вартістю, що амортизується, а активи, що належать до категорій (a) і (d), — за справедливою вартістю (теж як правило, а отже, бувають винятки). Але зміни у справедливій вартості активів категорії (a) відображаються у прибутках і збитках, а зміни у справедливій вартості активів категорії (d) — у капіталі. Як це виглядає у бухгалтерських проведеннях, — іншим разом.

Що ми вже писали про МСФЗ

З «ДК» №20/2006 ми розпочали серію публікацій, присвячених МСФЗ. Стежте за всіма номерами «ДК»:

1 Облік і звітність за МСФЗ: для кого, навіщо і для чого? — «ДК» №20/2006.

2 Облік основних фондів за МСФЗ — «ДК» №20/2006.

3 Облік операцій обміну — «ДК» №22/2006.

4 Заміна деталей і техогляди — «ДК» №24/2006.

5 Переоцінка активів — «ДК» №26/2006.

6 Очікувані витрати щодо виведення основних засобів з експлуатації — «ДК» №27/2006.

7 Придбання основних засобів за кредитні кошти — «ДК» №29/2006.

8 Урядові гранти на придбання основних засобів — «ДК» №31/2006.

9 Придбання основних засобів за акції власної емісії — «ДК» №32/2006.

10 Знецінення активів: IAS 36 «Impairment of assets» — «ДК» №35/2006.

11 Активи, що утримуються для продажу — «ДК» №37/2006.

12 Вибуття та списання основних засобів — «ДК» №39/2006.

13 Оренда основних засобів — «ДК» №42/2006.

14 Порівнюємо основні засоби у МФСЗ і в П(С)БО — «ДК» №44/2006.

15 Біологічні активи в IAS 41 і П(С)БО 30 — «ДК» №47/2006.

16 Обліковуємо інвестиційне майно — «ДК» №49/2006.

17 Оцінка запасів згідно з IAS 2 Inventories — «ДК» №51/2006.

18 Облік запасів за МСФЗ: витрати з придбання та переробки – «ДК» №7/2007.

19 Облік за МСФЗ: побічна продукція – «ДК» №9/2007.

20 Облік за МСФЗ: кредити і позики в обліку запасів – «ДК» №9/2007.

21 Придбання запасів в обмін на акції власної емісії – «ДК» №13/2007.

22 Облік за МСФЗ: оцінка запасів при вибутті — «ДК» №16/2007.

23 Облік купівель-продажів і визнання запасів у витратах – «ДК» №22/2007.

24 Облік сільгосппродукції на момент її збору — «ДК» №26/2007.

25 Матеріальні активи за МСФЗ і П(С)БО — «ДК» №28/2007.

26 Нематеріальні активи в бухгалтерському обліку — «ДК» №31/2007.

27 Оцінка нематеріальних активів після первісного визнання — «ДК» №34/2007.

28 Оцінка НА, придбаних за урядові гранти — «ДК» №36/2007.

29 Ідентифікація нематеріальних активів і гудвілу — «ДК» №40/2007.

30 Припинення визнання нематеріальних активів — «ДК» №43/2007.

31 Облік нематеріальних активів за МСФЗ і П(С)БО — «ДК» №43/2007.

32 Розрахунки з персоналом з оплати праці і не тільки — «ДК» №48/2007.

33 Розрахунки за участю інструментів власного капіталу — «ДК» №6/2008.

34 Акції та опціони у розрахунках за постачання — «ДК» №10/2008.

Разом з Риммою Грачовою



Наступна стаття:  На початок статті 



Штрафи за порушення «інвалідного» нормативу Частковий перегляд статті (тільки початок)
Життя :: МСФЗ
15 квітня — останній день сплати адміністративно-господарських санкцій (далі — санкції) до Фонду соціального захисту інвалідів. Ці санкції сплачуються за підсумками календарного року, в якому мало місце порушення роботодавцями «інвалідного» нормативу. Роз...

В рубриці: 


Резерви та умовні зобов’язання Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 38 (23.9.2013) :: МСФЗ :: МСФЗ
Зобов’язання підприємств мають різну природу: заборгованість перед постачальниками товарно-матеріальних цінностей, зобов’язання з виплати заробітної плати працівникам, заборгованість за кредитами тощо. Як правило, підприємство точно знає величину ...

Облік податку на прибуток у МСФЗ Частковий перегляд статті (тільки початок)
№ 25-26 (24.6.2013) :: МСФЗ :: МСФЗ
Передбачену в МСФЗ практику обліку та відображення у фінансовій звітності податку на прибуток критикують і користувачі, і укладачі звітності. Перші, як правило, наголошують, що інформація про відстрочені податки не є релевантною для оцінки перспектив діял...

0.010946